рівні нового українського дворянства , потомків козацької старшини , славне минуле України пов ’ язувалася з пам ’ яттю про козацьку державу – Гетьманщину .
Колишня козацька еліта в Лівобережній Україні і Слобожанщині стала головним джерелом для постачання діячів першої хвилі українського національного відродження кінця XVIII – початку XX ст . Майже всі політичні діячі , вчені і письменники цього часу виводилися з козацької старшини . Інкорпорація нащадків старшини у склад російського дворянства не проходила гладко . Довший час нащадки козацької верхівки були в опозиції до імперських реформ . Ця постава була спровокована самим Санкт-Петербургом , який спершу не дуже охоче визнавав права дворянства за козацькою старшиною . З другого боку , українські заможні роди дбали про визнання своїх прав і привілеїв в тому обсязі , в якому ними користувалася польська шляхта . На відміну від російських дворян , шляхтичі були звільнені від обов ’ язкової державної і військової служби , їх помістя не підлягали державній конфіскації , їх судив лише суд таких самих шляхтичів , як і вони .
Захищаючи свої класові права , українська шляхта водночас відстоювала автономні права України . У 1767 р . відбулися вибори дворянства Росії до комісії для складання “ Нового уложення ” ( кодекса дворянських прав ). Депутатом від дворянства Лубенського полку був вибраний Григорій Полетика , потомок старого козацького роду з Полтавщини . Під час роботи комісії він проявив себе як прихильник автономних прав гетьманської держави . Іншим палким протестом проти російської неволі була “ Ода на рабство ”, написана Василем Капністом після введення кріпацтва на Україні . Виходець із дворянської сім ’ ї з Полтавської губернії , за дорученням групи козацької старшини у 1791 р . він виїхав з таємною місією у Берлін , щоб викласти там свій план відірвання України від Росії і включення її до складу Пруської держави .
Більшість української верхівки , однак , не заходила у своїх поглядах аж так далеко . Після того , як у 1785 р . російська імператриця Катерина II звільняла дворян від обов ’ язкової державної і військової служби , опозиційні настрої серед потомків козацької старшини поступово вигасають . У Питанням надання дворянських титулів з 1797 р . стала займатися спеціально утворена у С . -Петербурзі комісія – Геральдія . На початку XIX ст . вона відмовилася визнавати колишню службу в гетьманських інституціях як достатню підставу для надання дворянського титулу . Це рішення могло мати катастрофічні наслідки для козацькостаршинських родів і тому викликало хвилю протестів та невдоволення серед української шляхти . Невдоволених очолила невелика група людей , які називали себе автономістами “ патріотами рідного краю ”. Вони збирали у родинних архівах грамоти польських королів , царські укази та ін ., щоб довести , що старшинські титули офіційно визнавалися як Польщею , так і Росією . Робота Геральдії тривала аж до 1835 р . і збудила сильне зацікавлення історією серед провідної верстви українського суспільства , а тим самим послужила поштовхом до