Але попри розходження між цими двома точками зору , спільним для них є визнання факту , що саме сільське господарство не може служити базою для економічного прогресу . Власне ця обставина визначала економічну відсталість України протягом першої половини XIX ст . і перетворювала українські губернії на провінцію не лише Європи , а й самої Російської імперії .
Особливості соціально-економічного розвитку Центральної і Східної Європи справляли зворотній вплив на місцеве політичне життя . Так , однією з головних причин чеського національного відродження та стабільності чеської демократії було те , що чехи пережили процес національного самоусвідомлення у момент , коли індустріалізація і соціальна диференція чеського суспільства були сильно просунуті вперед . Але приклад чехів є радше унікальним для Центральної і Східної Європи . В інших країнах і реґіонах лідерами різних політичних і національних рухів були верстви , що мали дуже мало спільного як з владою , так і з підприємством . Вони шукали терену для застосування своїх сил , де могли б досягти владу , не будучи капіталістами і бізнесменами . Це було характерно , зокрема , майже для всіх політичних груп , які діяли на українських землях у XIX ст . У цьому відношенні український національний рух вписувався у загальну схему і розділяв ті ж слабкі риси , від яких страждали інші політичні партії і рухи .
ПЕРША ХВИЛЯ НАЦІОНАЛЬНОГО ВІДРОДЖЕННЯ У ПІДРОСІЙСЬКІЙ УКРАЇНІ
Початок українського відродження традиційно пов ’ язується з виходом у світ першої частини “ Енеїди ” Івана Котляревського ( 1798 ) – першого твору нової української літератури , написаного живою народною мовою . Хоча “ Енеїда ” була новим явищем української культури , а все ж таки явищем , глибоко закоренілим у минулій епосі – козацькій добі . Сам факт , що Котляревський переодягнув персонажів Вергілія – римських героїв й богів Олімпу – в українські шаровари , вишивані сорочки і свитки , свідчив про тісний зв ’ язок “ Енеїди ” з народною пам ’ ятю про козацтво .
Пам ’ ять про козацьке самоуправління найкраще збереглася на тих українських землях у Російській імперії , які користувалися різними ступенями політичної автономії аж до другої половини XVIII ст . – Слобідській Україні ( до 1765 р .), Запоріжжі ( 1775 р .) та Лівобережній Україні ( Гетьманщині до 1785 р .). Ця пам ’ ять проявлялася на двох рівнях . На рівні простого народу , козацькі традиції продовжували зберігатися серед закріпаченого селянства , для якого згадки про козацтво в першу чергу були пам ’ яттю про бунтівливу Запорізьку Січ з її особливими порядками й нетерпимістю до соціального , національного і релігійного гніту . На