яка виробляла гармати і ядра для Чорноморського флоту . Зате розвиток торгівлі спричинився до виникнення міст на Півдні України . Вздовж нижньої течії Дніпра виникли порти Катеринослав і Херсон , на місці впадання Бугу у Чорне море – Миколаїв . Найбільше ж значення для морської торгівлі мало заснування у 1794 р . Одеси . Завдяки своєму зручному розташуванню Одеса швидко розвивалася , і вже у 1840-х рр . за кількістю жителів перевершила найбільше місто України , Київ . З середини XIX ст . аж до кінця існування Російської імперії за чисельністю населення Одеса поступалася лише Москві і Петербургу , міцно закріпивши за собою статус третього найбільшого міста в імперії .
З багатьох причин індустріалізація у губерніях північно-центральної Росії на середину XIX ст . досягла вищого рівня розвитку , аніж в Україні . У 1856 р . загальна вартість промислової продукції , виробленої в українських губерніях , становила 26,1 млн рублів – на 12 млн менше , ніж в одній лише Московській губернії . Так само західноукраїнські землі були відсталим аґрарним краєм . Тут зовсім не існувало великих фабрик і заводів . Відень не спішив вводити велике промислове будівництво з огляду на військово-стратегічне значення краю , що потенційно міг стати зоною воєнних дій у випадку конфлікту з Росією . Єдине велике промислове виробництво – видобуток нафти і земляного воску ( озокериту ) у районі Дрогобича і Борислава – розпачалося аж у 1850 — 1860-х рр .
Загалом же , українські землі постачали харчі і сировинні матеріали для промислових районів Російської та Австрійської імперій , споживаючи у свою чергу готові промислові товари з півночі і заходу . Ця схема була типовою для відносин між колоніями і метрополіями . Постає , однак , запитання : чи російський та австрійські уряди свідомо проводили стосовно українських земель колоніальну політику ? Українська нерадянська історіографія переважно ствердно відповідає на це запитання : Україна не могла захистити свою власну промисловість і тому змушена була виробляти сировину . Український середній клас був ослаблений і не міг творити конкуренцію чужоземним купцям , ремісникам і підприємцям , які нерідко користувалися державною підтримкою . Прибутки від продажу українського збіжжя і сировини та податки з місцевого населення зосереджувались у столиці і йшли на покриття потреб бюрократичновійськового апарату .
Представники протилежної , т . зв . “ космополітичної ” школи наголошують на тому , що швидке зростання міського населення в Західній Європі в результаті індустріальної революції й урбанізації закріпило за промислово неконкурентоздатною Східною Європою роль постачальника збіжжя та інших сільськогосподарських продуктів на західні ринки . З цієї причини східноєвропейський реґіон став економічною периферією промислово розвинутих капіталістичних країн . Природні умови України , насамперед її надзвичайно родючі землі , неодмінно диктували однобічний розвиток її господарства .