Запорізької Січі ( 1775 ) Південна Україна ще довго продовжувала зберігати прикордонний з характер : у середині XIX ст . кожний сьомий житель тут був військовослужбовцем . Іншою особливістю цього реґіону була надзвичайна родючість чорноземних степів . Близькість моря створювала можливість ефективно і дешево пов ’ язати цей новий землеробський район з європейським ринком .
Потреби цього ринку у збіжжі , вовні , тваринному жирі та інших сільськогосподарських продуктах стимулювали швидкий економічний розвиток Південної України . Завдяки сплетінню сприятливих умов південь України довший час вважався Ельдорадо , де можна було легко і швидко доробитися великого маєтку . Три південноукраїнські губернії – Таврійська , Херсонська і Катеринославська – мали найвищі у Російській імперії показники приросту населення .
Наплив великих мас населення , не зв ’ язаних умовами кріпацької системи й охоплених духом підприємництва , витворив особливу суспільну атмосферу на півдні України , яку можна порівняти хіба що з американським Клондайком . Вольнолюбні анархічні настрої на зразок тих , якими відзначалося запорізьке козацтво , продовжували жити серед мешканців чорноморських степів у XIX ст .
У порівнянні зі статусом українських земель під Російською імперією , які управлялися з одного центру – Петербурґу , західноукраїнські належали до різних адміністративних одиниць Габсбурзької монархії . Підкарпатська Русь ( Закарпаття ) фактично управлялося з Будапешту . Галичина трактувалася як частина земель габсбурзького спадку , а отже , безпосередньо підлягала Відню . Буковина становила окрему адміністративну частину з 1775 до 1786 р . У 1787 р . вона була приєднана до Галичини , а після 1849 р . їй знову було надано стутусу окремої провінції ( краю ).
Найважливішою ознакою модерної доби була промислова революція та пов ’ язані з нею зміни у соціальній структурі населення . Підросійська Україна , з її великою територією і населенням , поєднанням родючої землі і багатих покладів корисних копалин була ідеальним тереном для швидкого економічного розвитку . Однак ці можливості використовувались далеко не повною мірою . Головною причиною був той соціально-політичний лад , який встановився на українських землях після їх інтеграції у склад Російської імперії . Більшість місцевого населення залишалося прикріпленим до землі аж до 1861 р ., а в багатьох випадках – фактично і після розкріпачення . Це заважало формуванню ринку вільної робочої сили і стримувало розвиток промисловості . Більшість промислових підприємств належала поміщикам або ж державі , що майже унеможливлювало вільну ринкову конкуренцію .
Тому на відміну від Західної Європи , в українських губерніях промисловість не стала важливим фактором розвитку урбанізації . Чи не єдиним винятком був Луганськ , заснований 1795 р . Він став промисловим центром Катеринославської губернії завдяки місцевій фабриці ,