Нариcи з історії України: формування української модерної нації Narys_istorii_Ukrainy (1) | Page 14

Головну масу представляли селяни-колоністи, запрошені переселятися на нові землі
австрійським урядом. Ці “карпатські німці” (Karpatensdeutsche) проживали у невеликих
сільских поселеннях, що тягнулися вузькою смугою від Львова до Карпат; менша частина
мешкала на Буковині (переважно в околицях Чернівців) та у Закарпатті. Іншу частину
німецької меншості становили державні чиновники і військові.
Основним змістом політичного життя на українських землях у кінці XVIII - першої
половини XIX ст. була їхня інтеґрація у державну систему Російської й Австрійської імперій.
Лівобережна Україна, територія колишньої козацької держави Гетьманщини, вже протягом
XVIII ст. поступово втрачала свій напівавтономний статус. Але найвирішальніші зміни сталися
починаючи з 1780-х рр. У 1781 р. була скасована полково-адміністративна система.
Гетьманщина була розділена на три намісництва – Київське, Чернігівське та Новгород-
Сіверське, які підпорядковувалися владі малоросійського генерал-губернаторства. У 1835 р. тут
було відмінено традиційне українське право, яке ґрунтувалося на Литовському статуті, а у
1831-1835 рр. скасовано міське самоуправління, засноване на магдебурзькому праві. Під час
уніфікації адміністративного поділу 1831 р. з території колишньої Гетьманщини були утворені
Полтавська та Чернігівська губернії.
Слобідська Україна багато в чому нагадувала Гетьманщину. Ця прикордонна територія
була заселена у XVII ст. козаками і селянами з Правобережної України, які впровадили тут
автономну адміністративно-полкову систему, подібну до тої, що існувала на Лівобережжі,
хоча багатьох інституційних форм, що існували у козацькій державі, тут не було. Імператорська
влада 1765 р. скасувала полкову систему, а разом з нею й автономію Слобожанщини.
Слобідська Україна була перетворена у звичайну губернію Російської імперії (з 1824 по 1835 р.
вона називалася Слобідсько-Українською, а з 1835 р. – Харківською губернією).
Ступінь інтеграції Правобережної України у склад Російської імперії довший час був
дуже низьким, а сама її територія залишалася тереном польських політичних і культурних
впливів. Ці впливи охопили навіть Київ, “матір міст руських”, в якому мовою інтелектуального
життя аж до 30-х років XIX cт. була польська. Інтеграція Правобережжя в Російську імперію
почала проходити швидкими темпами лише після розправи з польським повстанням 1830-1831
рр. Утворені тут Київська, Подільська і Волинська губернії офіційно називалися Південно-
Західним краєм (“Юго-Западным краем”) і підпорядкувалися владі київського генерал-
губернатора, а сам Київ до кінця XIX ст. перетворився у російський міський анклав серед
українського сільського населення.
На відміну від інших реґіонів, Південна (Степова) Україна не мала за собою глибоких
традицій осілого життя. Це була територія “Дикого поля”, яке до останньої чверті XVIII ст.
заселяли лише татари і запорізькі козаки. Навіть після ліквідації Кримського ханства (1774) і