Після Південної України найбільш етнічно строкатим було Правобережжя. Від Речі Посполитої воно успадкувало надзвичайно чисельну польську або сполонізовану шляхту, що становила 7,8 % населення Правобережної України та 3 / 8 усього дворянства Російської імперії. Іншим спадком польської держави було єврейське населення. Наприкінці XVIII ст. чисельність євреїв у Правобережній Україні становила 110 тис. чол.( прибл. 3,5 % всього населення). Імперський уряд ввів для євреїв т. зв.“ смугу осілості”, заборонивши їм переселятися дальше за територію колишньої Речі Посполитої( відповідно Лівобережжя попадало у зону смуги, а Слобожанщина знаходилося поза нею). Більшість( 94 %) єврейського населення скупчувалася у містах і містечках, меншість ж – жила в селах або поміщицьких помістях як орендарі, шинкарі та ін. До середини XIX ст. воно зросло у декілька разів і перевищило 10 % усього населення, ставши другою( після українців) за чисельністю етнічною групою на Правобережжі.
В українських землях Австрії етнічні відмінності теж накладалися на різниці в соціальному статусі. У Галичині правлячим класом була польська шляхта, у Буковині – румунські бояри, а в Закарпатті – угорські пани. Поляки, румуни й угорці жили також у більших та менших містах, де становили значну частину місцевих ремісників, купців і службовців. Українці у всіх трьох частинах становили переважно селянську націю з нечисельною верствою духовної і світської( з 1840-х рр.) інтеліґенції. Дрібна українська шляхта збереглася лише на українсько-польському етнічному пограниччю, у Перемищині та Самбірщині. Решта шляхетської верстви була засимільована ще у попередні століття.
В австрійській Галичині українці і поляки становили кожен трохи більше 40 %, євреї – близько 10 % населення. Поляки проживали в основному у західній частині краю, на території між ріками Бяла і Сян. У Східній Галичині їх частка становила бл. 20 %. Етнографічна границя між закарпатськими українцями, з одного боку, та мадярами і словаками, співпадала з географічною межою між Карпатами і рівниною. Мадяри та румуни зосереджувалися у містах і рівнинних частинах південного Закарпаття та південної Буковини.
Галичина представляла собою головне місце осідку єврейського населення в Австрійській імперії. У середині XIX ст. тут проживало бл. 70 % всіх євреїв Габсбурзької монархії. При цьому єврейське населення було сильніше представлене в українській( східній) Галичині, а Львів довгий час мав найчисельнішу єврейську громаду в імперії( з 1860-х рр. ця роль перейшла до Відня).
У Львові та декількох містах Східної Галичини і Буковини проживали вірмени, які займалися в основному купецтвом і ремісництвом. Колись дуже сильна вірменська міська община на момент приєднання краю до Австрії в основній своїй масі була засимільована польською національністю. Подібна доля спіткала й місцевих німців, які переселилися у ці реґіони ще за часів середньовіччя. Нова хвиля німецького заселення розпачалася у 1780-х рр.