відсутність власної земельної аристократії , чиновників , офіцерів , світської інтеліґенції – тобто інших соціальних верств , які піднімалися понад селянський статус .
Наприкінці XVIII ст . більшість українських селян , як і в Австрійській , так і в Російській імперії , були кріпаками . Але знову ж таки , міра поширення кріпацтва дуже різнилася від реґіону . На Лівобережжі , Слобожанщині та Південній Україні кріпацтво мало набагато коротшу історію і набрало порівняно меншого поширення , аніж у Росії , Білорусії чи на Правобережній Україні . Порівняно невисокою воно було на тих землях , які до кінця XVIII ст . зберігали козацьку військово-адміністративну систему – на Лівобережжі і Слобожанщині . Українські селяни тут були закріпачені щойно у 1783 р . й аж до самої ліквідації кріпацтва становили меншість серед місцевого населення – 30-45 %. Приблизно таку ж за чисельністю групу становили тут козаки та їхні потомки , що залишалися поза кріпацьким станом і були переведені на статус державних селян . Найвищий відсоток ( 75-90 %) кріпаків серед селян спостерігався на Правобережжі .
Як і в усій Центральній і Східній Європі , у підросійській Україні етнічні відмінності співпадали з соціальними . Основними катеґоріями російського населення були чиновиники , професори , студенти , військові , купці і ремісники – в основному житті міст . Російське селянство було дуже малочислельним і до середини XIX ст . було представлене головним чином старообрядцями , які з кінця XVIII ст . переселилися у північну частину Лівобережжя . Найменшою частка російського населення була на Правобережжі ( хоча вона стала помітно зростати з посиленням політики русифікації після поразки польського повстання 1830-1831 рр .), найбільшою – на Півдні України , де воно було представлене як поміщиками , так і біглими селянами . Згідно задуму Катерини II , Південна Україна ( Новоросія ) повинна була стати зоною великого соціального експерименту — декретом від 1785 р . вона оголосила , що південні степи не знатимуть кріпацтва : вони повинні були заселятися вільними селянами , відставними солдатами та ін . Спеціальним маніфестом ( 1762 р .) Катерина II закликала селитися у степові райони колоністів з-за кордону , обіцяючи їм звільнення від податків та релігійні свободи . Таким чином у Південній Україні появилися компактні поселення інших національностей . Молдавські селяни проживали у західних повітах Херсонської губернії , між Дністром і Бугом . Вздовж берегової лінії Чорного моря тягнулися колонії болгарських і грецьких селян , які втікали сюди від турецької влади . Ще раніше у Новоросію переселилися серби . Їхні поселення зосереджувалися на північно-східних і північно-західних кордонах земель колишнього Запоріжжя . Найбільшу групу чужоземних колоністів становили т . зв . “ чорноморські німці ”. Їхні поселення були розсіяні невеликими острівками по всіх трьох новоросійських губерніях і ділилися за конфесійним принципом на общини лютеранців-євангелістів , католиків і менонітів .