За роки війни Сталін все більше став мислити національними, а не класовими категоріями. Він приписував зраду не окремим особам, а зразу цілим народам. 11 травня 1944 р. Державний Комітет Оборони прийняв постанову про виселення кримських татар із Кримської АРСР в Узбецьку РСР. Рішення мотивувалося тим, що кримські татари ніби-то співпрацювали з німцями. У загальному протягом травня-червня з території Криму виселено 225 тис. чол.
Удоповіді на закритому засіданні ХХ з’ їзду КПРС 25 лютого 1956 р.“ Про культ особи та його наслідки” Хрущов признався до факту, що Сталін роздумував над депортацією українського населення на Схід за прикладом кавказьких народів, калмиків і кримських татар. Українцям пощастило уникнути цієї долі тільки тому, що їх було надто багато, і тому таку операцію було важко здійснити. Зате було вжито інших заходів. Чоловіків зі щойно визволених українських областей мобілізували в діючу армію і кидали на лінію фронту без необхідної військової підготовки. Втрати серед них були величезними. Серед вбитих і полонених радянських солдат були чоловіки допризовного і післяпризовного віку. Ця обставина викликала здивування навіть у німецького командування, яке скликало спеціальну комісію для вияснення причин цього явища. Комісія прийшла до висновку, що людські ресурси Червоної армії вичерпуються, раз вона мобілізує підлітків і старших чоловіків. Але цей висновок був помилковим. Насправді радянському керівництву йшлося про те, щоб якомога більше позбутися населення з колишніх окупованих територій 24.
До загальної недовіри до українського населення окупованих територій у Москви додавалося почуття неспокою за піднесення патріотичних почуттів у“ другій радянській республіці”. Партійне керівництво тривожило, що це був патріотизм не того роду, на який воно сподівалося. Як заявляв Олександр Корнійчук на одному із пленумів Спілки радянських письменників України, деякі українські літератори
“ не зовсім вірно зрозуміли наш радянський патріотизм. Вони тужили, оплакували Київ, який був під німцями... Вони говорили про народ, але не згадували, або дуже рідко згадували про партію більшовиків, про радянський уряд, про нашого великого Сталіна”.
Сигналом для“ приструнчення” української інтеліґенції стала розправа над Олександром Довженком, яку організував сам Сталін. Намагання Довженка дати правдиву картину подій в Україні у час німецької окупації він охарактеризував як“ спробу ревізувати ленінізм... вилазку проти нашої політики, проти колгоспного селянства, проти нашої національної політики”.
24 Гриневич В. Військове будівництво в Радянській Україні( кінець 30-х- 80-ті роки ХХ ст.) // Історія українського війська. Львів, 1995. С. 367, 383-384.