1944 р., у районі Сарн) польський еміґраційний уряд у Лондоні видав декларацію про суверенність і непорушність земель польської держави. У відповідь уряд СРСР 11 січня заявив, що визнає як польсько-радянський кордон лінію Керзона. Польський комітет національного визволення – утворений у радянському тилу“ кишеньковий” комуністичний уряд Польщі – підтримав таку розв’ язку питання.
Розуміючи недостатність дипломатичних демаршів, лондонський уряд разом з польським підпіллям у Західній Україні, Західній Білорусії і Литві готувалися до ведення політики доконаних фактів. Польська АК у момент наближення лінії фронту до Галичини розгорнула операцію“ Burza”(“ Буря”). Мобільні загони поляків атакували відступаючі німецькі частини, руйнували комунікації і знищували поїзди для евакуації. Під час наступу на Львів загони АК брали участь у військових діях разом з радянськими військами. Керівництво польського націоналістичного підпілля розраховувало, що радянська сторона потрактує його як союзника і, тим самим, як би визнає польський характер краю. Але ці надії виявилися марними: після захоплення Львова і керівництво, і рядовий склад АК були заарештовані. Отримавши звістку про розвиток подій у Львові, інші відділи АК знову вернулися в ліси, а частина вирушила на допомогу повсталій Варшаві.
Керівництво українського повстанського руху вибрало зовсім іншу тактику. Перші сутички з Червоною армією принесли великі втрати для повстанських загонів. Повстанці отримали наказ уникати прямих зіткнень, а переховавшись у лісах, перечекати наступ головних радянських сил, з тим, щоб, коли військова хвиля відкотиься на захід, наносити удари по частинам тилу та НКВС. Однак керівництво УПА не змогло перевести цей план у життя. Однією із головних причин було серйозне занепокоєння Сталіна ситуацією у Західній Україні. Знищення повстанського руху він вважав ґарантією стратегічно надійних західних кордонів СРСР. Наприкінці лютого 1944 р. командуючий 1-им Українським фронтом Микола Ватутін, з невеликою охороною, на схід від Рівного натрапив на засідку однієї із сотень УПА і був смертельно поранений. Смерть Ватутіна викликала гостру реакцію Сталіна, який для“ наведення порядку” вислав у Західну Україну маршала Георгія Жукова.
Бої весною і літом 1944 р. дуже ослабили сили УПА. Знекровлені УПА-Північ, УПА- Південь та УПА-Захід( останні розпочали бої з військами НКВС лише восени 1944 р.) вели військові дії силами менших частин і тільки на своїх територіях. Поза межами цих територій повстанські сили вдавалися лише до пропаґандистських рейдів на терени, не охоплені сіткою ОУН, та у сусідню Білорусь.
Центр повстанського руху перенесено з Волині на галицький терен. Політичний провід ОУН-б та верховне командування УПА таємно перевели свою штаб-квартиру в Карпатські гори. Тут 11-15 липня 1944 р. відбувся установчий збір Української Головної Визвольної Ради( УГВР).