Значна частина місцевого населення відчувала полегшення при вигляді краху сталінської системи. Тим більше, що відступ радянської армії позначувався масовими репресіями і матеріальною руїною. Відповідно до тактики“ спаленої землі” спеціальні частини знищували індустріальні підприємства, залізниці, урожай, затоплювали шахти і т. п., аби вони не потрапили в німецькі руки. Те, що мало особливу цінність, евакуювалося на Схід. Серед усіх евакуйованих радянських підприємств кожне третє було українським.
Швидкий німецький наступ відкрив ще одне злодійство НКВС: при відступі радянських військ з України у місцевих тюрмах відбувалося масове знищення політичних в’ язнів. Лише у Львові було знайдено тіла від 3 до 4 тис. в’ язнів( за іншими джерелами – до 10 тис.). Подібна картина відкрилася і в багатьох інших містах Західної і Центральної України – Луцьку, Самборі, Дубно, Дрогобичі, Станіславові, Перемишлі, Бібрці, Добромелі, Жовкві, Калуші, Миколаєві( Дністровському), Стрию, Тернополі, Чорткові, Вінниці, Умані.
Широке розповсюдження антирадянських почуттів серед місцевого населення однак не означало ще прихильного ставлення до нових окупантів. У різних реґіонах відповідь українського населення на прихід німецьких військ була різною. Найприхильніше( у порівнянні з іншими районами) німців зустріли у Західній Україні. Тут їх сприймали як визволителів з-під нестерпного дворічного більшовицького ярма. На ставленні до німців місцевого населення сильно позначилася пам’ ять про старі австрійські часи, найблагополучніші у порівнянні з пізнішими польським і радянським режимами. Чим далі на Схід, тим слабше проявлялися ці настрої серед місцевого населення. Його пам’ ять про німецьку владу у 1918 рр. пов’ язувалася у першу чергу з каральними експедиціями та вивезенням майна з України. Настрої, подібні до панівних на Західній Україні, мали місце тут серед частини східноукраїнської інтеліґенції, колишніх місцевих підприємців та заможніх селян( парадоксально, що ці настрої поділяли не лише українці, але, почасти, й євреї).
Німецька пропаґандистська машина свідомо замовчувала, яка доля очікувала українські землі. Місцевому населенню обіцювано визволення від більшовиків, свободу релігії й праці. Натомість нічого не говорилося про політичне майбутнє України. Гітлерівське командування пов’ язувало з завоюванням цього краю великі надії. За кілька годин до початку радянськонімецької війни Гітлер заявляв Муссоліні:
“ Що стосується війни на Сході, дуче, то, звичайно, вона буде сувора. Але ні на мить я не сумніваюся в успіху. Передовсім я сподіваюсь, що ми зможемо надовго забезпечити собі спільну базу продовольства на Україні. Вона поставлятиме ресурси, які нам будуть потрібні”.