тих самих лідерів, що й довоєнна Українська національно-демократична партія. Слабким місцем у діяльності УНДО був її реґіональний характер. Воно діяло, в основному, в Галичині. Спроби ж перенести свої впливи на Волинь, через Сокальський кордон, не увінчалися великим успіхом. Більших результатів добилася інша традиційна галицька партія – Українська Радикальна Партія( УРП), яка у 1926 р. утворила з волинськими есерами об’ єднану Українську Соціалістично-Радикальну Партію( УСРП). Продовжувала свою діяльність й Українська соціал-демократична партія( УСДП), а на місті передвоєнної Християнсько-суспільна партія зовсім припинила діяльність, і лише у 1930 на її місці постала Українська католицька народна партія( УКНП).
Найбільшою заслугою центристських партій у Галичині був розвиток розгалуженої сітки українських громадських організацій. Товариство“ Просвіта” у 1925 р. нараховувало 11 тис. членів та підтримувало діяльність хат-читалень з чисельністю ще 121 тис. чол. Товариство“ Рідна школа” на противагу полонізації державної освіти розбудовувало власну сітку приватних українських шкіл, а організація“ Союзу українок” охопила значну кількість українського жіноцтва та ін. Великих успіхів досяг українських кооперативний рух, котрий у 1937 р. нараховував бл. 3,5 тис. кооперативів із загальною кількістю 660 тис. членів. Українським організаціям вдалося організувати навіть позадержавні заклади вищої освіти. У 1921-1925 рр. діяли Львівський таємний український університет і Львівська таємна українська висока політехнічна школа. У 1928 р. Львівська греко-католицька семінарія була перетворена у Богословську академію.
Українці Галичини розбудували сильне громадянське суспільство, що охоплювало різні сфери національного життя: від виробництва сільськогосподарської продукції, до витворення наукових і культурних вартостей. Успіхи західноукраїнських політичних діячів поза Галичиною і Волинню були значно скромнішими. Вони не творили власних партій, а були переважно членами чехо-словацьких і румунських партій. У Закарпатті і на Пряшівщні до цього спричинилася загальна слабкість і невиробленість політичного життя. На Буковині до 1928 р. діяв стан облоги, й українські партії були заборонені. Лише у 1927 р. Румунський уряд дозволив створити Українську національну партію – буковинський відповідник УНДО.
Леґальна діяльність чисельних партій та організацій складала лише видиму частину айсбергу українського національного життя. Іншу частину являв т. зв.“ нелеґальний сектор”, пов’ язаний у першу чергу з діяльністю двох зовсім нових і надзвичайно динамічних сил – комунізму й націоналізму. Їх виникнення і швидкий розвиток спричинили наростання радикальних настроїв в українському суспільстві. Націоналізм зріс на почутті постійного національного приниження та природнього інстинкту національного самозбереження. Комунізм народився зі злиднів, у яких жило українське село. Обидва рухи пропонували швидке й