яких інших соціальних чи політичних груп, які в даний момент не згоджувалися з офіційною лінією Варшави 33.
Політика стосовно національних меншостей стала пробним каменем для демократичного устрою усіх тих держав, які виникли у Центральній та Східній Європі після першої світової війни. Єдиною, хто більш-менш задовільно склав цей екзамен на демократію, була Чехо- Словаччина.
За двадцять років перебування у складі Чехо-Словаччини українці Закарпаття і Пряшівщини швидко долужили те, чого їх було позбавлено за попередні п’ ятдесят років угорського панування. Чехо-Словаччина, як і Польща, теж обіцяла впровадження автономії для українських земель; виконання цього рішення було відкладено аж до 1938 р. Але вона принаймні визнавала за більшістю українського населення право жити в кордонах однієї адміністративної одиниці – Підкарпатської Русі( з 1928 р. – Підкарпатської руської землі). Празька влада визнавала“ руський” характер цього краю, дозволивши представникам місцевого населення займати адміністративні посади. Найбільш помітними були успіхи у розбудові національної освіти. На момент входження Закарпаття і Пряшівщини у склад Чехо-Словаччини тут майже не було шкіл з рідною мовою навчання. У 1930-х рр. їх число доходило до 500. Чехо- Словаччина дала притулок і фінансову підтримку зразу декільком українським вищим навчальним закладам – Українському вільному університету( 1921), Високому педагогічному інститутові ім. Драгоманова у Празі( 1923-1933), Українській господарській академії у Подєбрадах( 1922-1935).
Щоправда, Празький уряд не залишався осторонь від дискусії, що точилася між українофільською, русинофільською та русинською орієнтаціями. Він надавав підтримку по черзі кожній з них, зупинившись у середині 1930-х на останній, оскільки перші дві створювали загрозу для територіальної єдності Чехо-Словаччини. Але, як у випадку з галичанами в Австро- Угорській монархії, найбільше, хто скористав з ліберальних політичних умов у міжвоєнній Чехо-Словаччині, були прихильники українофільської орієнтації.
ЗАХІДНА УКРАЇНА У МІЖВОЄННУ ДОБУ: ПОВОРОТ НАПРАВО
Післявоєнне влаштування кордонів багатьом західним українцям здавалося найгіршим з усіх можливих. Але життя вимагало пристосуватися навіть до найнесприятливіших умов. Місцеві центристські партії ставили у центр своїх політичних вимог здобуття національної автономії у межах існуючих держав. Найвпливовішою серед цих партій було Українське національно-демократичне об’ єднання( УНДО), створене у Львові в липні 1925 р. Створення УНДО означало, по суті, переливання старого вина у нові міхи: воно мало ту саму програму й
33 Шпорлюк Р. Польські рефлексії // Сучасність, 1981. № 3-4. С. 157.