Нариcи з історії України: формування української модерної нації Narys_istorii_Ukrainy (1) | Page 138

меншостями – на довшу мету це мало б фатальні наслідки для польської держави. У травні 1926
р., коли Пілсудський здійснив державний переворот і прийшов до влади, він дістав усі необхідні
важелі для проведення своєї політичної програми. Але його ставлення до національних
меншостей у цей час визначалося не федеративними планами, а інтересами національної
безпеки.
Щоправда, Пілсудський зберігав прихильність ставлення до своїх колишніх союзників,
петлюрівців. У 1930 р. завдяки ініціативі екзильного (еміграційного) уряду УНР та фінансовій
підтримці міністерства віросповідань і визнань у Варшаві був заснований Український
науковий інститут. За дев’ять років свого існування Інститут надрукував більше праць, ніж
будь-яка інша наукова установа у Західній Україні чи в еміграції. Найвідчутнішим кроком до
позитивної української політики у часи правління Пілсудського було призначення у 1928 р.
воєводою Волині колишнього заступника міністра внутрішніх справ у петлюрівському уряді
Генрика Юзевського. За час свого перебування на цій посаді (до 1938 р., з невеликою
перервою) він прагнув зреалізувати програму польсько-української угоди 1920 р. Українці
Волині, за його задумом, мали стати лояльними громадянами Речі Посполитої. За це польська
адміністрація зобов’язувалася сприяти їм у задоволенні їхніх національно-культурних і
релігійних потреб. Експеримент протривав лише 10 років. Після зміщення Юзевського гору в
місцевій адміністрації взяли антиукраїнські сили, а програма широко закроєних змін була
згорнута. Восени прокотилась друга хвиля антиукраїнських погромів вздовж польсько-
радянського кордону. Її лозунгом стало “зміцнення польськості на кресах”.
Результатом такої політики було тотальне відчуження українців від польської держави.
Замість того, щоб наблизити українців до себе, наочно демонструючи їм переваги демократії і
спонукати до активної творчої ролі у державному житті, польський уряд постійно застосовував
репресії. Іван Лисяк-Рудницький характеризував політику міжвоєнної Речі Посполитої щодо
українців словами: “Це гірше, ніж злочин, це – дурість” 32 .
Взаємна ворожість польської влади і національних меншостей означала щось більше,
аніж просто невдачу національної політики уряду. Зазнала краху сама ідея демократії. Бо
демократія – це не стільки правління більшості, скільки захист меншості. У повсякденному
житті постійно виникають ситуації, коли ті, хто перебуває сьогодні у більшості, завтра можуть
опинитися в меншості. Головне ж, з погляду демократії полягає в тому, щоб права громадянина
не залежали від того, чи він належить до більшості, чи до меншості. Політика міжвоєнної Речі
Посполитої витворювала такий клімат, коли від обмеження прав українців, євреїв та ін.
національних меншостей легко було перейти до переслідувань своїх земляків-поляків, або будь-
32
Лисяк-Рудницький І. Історичне есе. Т. 1. с. 105.