Нариcи з історії України: формування української модерної нації Narys_istorii_Ukrainy (1) | Page 127
В Україні теж йшла боротьба всередині партії, але вона набрала національного виміру. У
1926-1928 рр. КП(б)У стала джерелом трьох великих ухилів – “шумськізму”, “хвильовізму” та
“волобуєвщини”. На початку 1926 р. колишній “боротьбіст” Олександр Шумський у листі до
Сталіна вимагав заміни Кагановича на посаді першого секретаря КП(б)У українцем Власом
Чубарем, а на посаду голови українського уряду пропонував іншого “боротьбіста” Григорія
Гринька. В умовах національного відродження, стверджував Шумський, центральні посади у
партійному й державному апараті повинні займати українці. Позицію Шумського засудили як
“національне ухильництво”, і в покарання разом з Гриньком він був вимушений покинути
Україну і переїхати в Москву.
Найбільшого розголосу набрала справа українського письменника Миколи Хвильового.
Він та його товариші, – молоді і талановиті українські інтелектуали, об’єднані навколо Вільної
академії пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ) – прийняли виклик, кинутий їм теорією
“боротьби двох культур”. Хвильовий вимагав визволитися з-під згубного впливу російської
культури та переорієнтуватися на “психологічну Європу” як на справжнє джерело світових
мистецьких вартостей.
Лозунги Хвильового “Геть від Москви! Дайош Європу!” викликали стурбованість
російських більшовиків. Поета гостро критикували Сталін і Каганович і, врешті, разом з
лідерами ВАПЛІТЕ, його зм