Нариcи з історії України: формування української модерної нації Narys_istorii_Ukrainy (1) | Page 128

проводити свою власну незалежну політику. За часів Скрипника Радянська Україна почала
відігравати у радянській політиці роль, подібну до тої, яку відігравала Польща у ранні роки
правління Ґомулки: УРСР, залишаючись частиною більшої цілості, була свідома своєї
окремішності, ревниво стерегла власні прероґативи, і найменше хотіла наслідувати московське
керівництво при вирішенні своїх внутрішніх справ 27 .
Не тільки українці користали з політики коренізації. Національним меншостям в УРСР у
місцях їхнього компактного проживання теж було ґарантовано право на освіту рідною мовою.
Початковий всеобуч на території республіки здійснювався більше як 20-ма мовами. До 1930 р. в
УРСР діяло 25 національних районів: 9 російських, 6 німецьких, 4 болгарських, 3 грецьких, 2
єврейських та 1 польський – т.зв. Мархлевщина, утворений у 1925 р. на Волині 28 . Мовами
національних меншостей виходило 35 газет і журналів. У Криму, який з 1920 р. був частиною
РРФСР, проводилася політика “татаризації”. Під проводом кримсько-татарського націонал-
комуніста Велі Ібраґімова тут у 1923-1928 рр. розвинулася мережа татарських культурно-
освітніх установ.
Політика коренізації приводила до виникнення нових зон національного конфлікту. Так,
утворення єврейських сільськогосподарських колоній на півдні Україні у 1920-х рр. викликала
настороженність серед українських селян, які вважали, що в них забирають їхні ж землі. Багато
росіян і російськомовних євреїв виступали проти українізації, оскільки вона здержувала їхнє
просування вгору по службовій драбині. Але разом з тим історія національного відродження
1920-х рр. знає приклади, коли навіть окремі чиновники-“русотяпи” захищали інтереси УРСР
перед московським центром у справі розподілу державних фондів, розміщення підприємств і т.
д. Вони теж мали свою користь від “українізації” у тій мірі, в якій вона підвищувала їхню роль
в у