“ кожний великий народний рух тільки тоді досягає намічених цілей, якщо вони є ясними і не дуже складними для сприйняття. Лозунги повинні бути короткими, стислими і за формою, і за змістом.“ Більшовизм – це значить не воювати”, згадався мені лаконічний вислів солдат на виборах у Чернігівській губернії. А тут [ в українському випадку ] кликали народ на одночасне здійснення і національних, і соціалістичних ідеалів в їх складному переплетінні, надуманому кабінетними людьми, але дуже неяснім і туманнім для чоловіка від плуга чи станка, для величезної маси селянства, робітників, дрібних міських ремісників – словом, для всіх тих, хто не зачислявся тоді до буржуазії [ і мав послужити соціальною базою Директорії. – Я. Г.]” 21.
Говорячи про причини перемоги більшовиків, варто не забувати, що ця перемога не була абсолютною. Після поразки німецького й угорського комуністичних повстань у 1919 р. та провалу більшовицького наступу на Польщу у 1920 р., їм не вдалося поширити полум’ я світової пролетарської революції поза кордони колишньої Російської імперії. У межах же старої російської держави, їм довелося пітина компроміс з окраїнними національними рухами.
Еволюція поглядів Леніна на національне питання з цього погляду є особливо повчальною. До початку першої світової війни він був переконаним прихильником централізованої і неподільної Російської імперії. З цих позицій Ленін гостро критикував федеративну програму Драгоманова та спроби українських соціал-демократів Льва Юркевича( Рибалки) та ін. організувати український пролетаріат в окрему українську соціал-демократичну організацію. Коли ж він критикував одночасно російський уряд й російських націоналістів зарепресивну політику стосовно неросійських народів, то не тому, що жадав для Росії розділення на менші держави, а, навпаки, – оскільки така політика викликала спротив національних рухів і загрожувала цілісності російської держави.
Вибух національних революцій у 1917-1920 роках змусив Леніна сильно видозмінити свої плани. Розмах українського руху у 1917 р., невдача зі встановленням радянської влади у 1918 р. та хвиля антибільшовицьких селянських повстань в Україні у 1919-1921 рр. привели його до розуміння необхідності укладання компромісу з українським національним рухом та обережності у поведінці з українським селянством. Ленін відійшов від унітарних позицій і почав виступати за укладення федеративного союзу між Українською СРР та Російською РФСР. Полемізуючи з німецькою комуністкою Розою Люксембург, яка звинувачувала його у“ розбещенні” українського націоналізму, Ленін вказував на результати виборів до Установчих
21 Марголин А. Украина и политика Антанты // Революция на Украине по мемуарам белых / Составил С. А. Алексеев под редакцией Н. Н. Попова. М.-Л., 1930. С. 372.