Нариcи з історії України: формування української модерної нації Narys_istorii_Ukrainy (1) | Page 120

виборів восени 1917 р. 5 млн. голосів, які одержали тоді українські партії, були, на його думку,
доказом того, що з українським рухом треба рахуватися.
Результатом цих змін став ленінський план утворення Союзу Радянських Соціалістичних
республік як федеративної держави. Щоправда, збереження централізованого контролю Москви
над діяльністю місцевих ніби-то національних комуністичних партій зводив цю федеративну
формулу нанівець. Але українці— принаймні формально – отримали право жити у складі
власної автономної держави – право, якого їх позбавила Російська імперія, і в якому їм
відмовляли білогвардійські сили. Коротко кажучи, без Української Народної Республіки не було
б й Української Радянської Соціалістичної Республіки. У такому сенсі, поразка українських сил
не була повною. За весь час радянської влади, існування хоча й формальної української
держави у складі відновленої імперії, становило поважну проблему для Москви. Витрачаючи
величезні зусилля для поборення автономістичних і самостійницьких стремлінь української
політичної еліти, вона підривала свої внутрішні сили.
Українській революції так не вдалося утримати свою окремішність. Вона була втягнута у
водоворот російських подій. Але разом з тим не можна не добачати іншого факту, що
українська революція стала поворотною віхою у російсько-українських стосунках.Вона
реалізувала той проект, який у 1846-1847 рр. був ідеалом для невеликого гуртка мрійників з
Кирило-Мефодіїського братства – вилонення українства як окремої політичноїі культурної
течії з загальноруського потоку. Величезне її учасників, що перед 1914 р. заледве уявляли собі
існування України, під кінець революції ставали українськими патріотами. Цікавою з цієї точки
зору була політична еволюція Нестора Махна. У його останніх відозвах виразно проступає
національний момент – він виступає як захисник українського селянства й українського народу.
Літом 1921 р. Махно серйозно розглядав можливість походу свого війська у Східну Галичину,
на допомогу українському національному рухові 22 . Уже пізніше, в еміґрації, він написав
трьохтомні мемуари, однією з головних тем яких було як “російська революція в Україні” стала
“українською революцією”. Своїм обов’язком він бачив “українізацію” анархістького руху, і
жалів, що не досить добре знає українську мову 23 .
Приклад Махна показовий ще з іншого боку: “українізація” анархізму засвідчив появу
політичної течії, яка до 1914 р. була відсутня в українському русі. Під кінець революції
українське політичне життя було представлене цілим спектром різних партій і напрямків – від
національного комунізму до монархізму. Подібну до Махна еволюцію переживали й політичні і
культурні діячі, і немає сумніву, що якби українська держава утрималася, більшість з них були
б лояльними до неї.
22
23
Верстюк В.Ф. Махновщина. Селянський повстанський рух на Україні (1918-1921). Київ, 1991. С.340-341.
Sysyn F. Nestor Makhno and the Ukrainian Revolution // The Ukraine, 1917-1921: A Study in Revolution. P.295-304.