швидше зрозуміли свою місію у державному будівництві, пристосувавши“ державницький” підхід своїх ліберальних і консервативних опонентів до лозунгу пролетарської диктатури. Українські лідери, як і політики інших новонароджених держав, з багатьох причин притримувалися самостійницького курсу з великими застереженнями і відкладали таке рішення на крайній випадок,“ на чорний день”. Свої політичні амбіції вони пов’ язували з набагато скромнішими планами національної автономії у демократичній, федеративній Росії. Окрім короткого періоду державного будівництва у часи Скоропадського, українські еліти надавали дуже мало уваги будівництву державних структур, очікуючи, що до влади в Росії прийдуть поступові, помірковані і федералістські партії.
Це особливо стосується політики Центральної Ради щодо будівництва національної армії. На відміну від неї, більшовики набагато краще зрозуміли політичний аспект громадянської війни і підпорядкували йому всі наявні у їхньому розпорядженні ресурси. Зокрема, їхні соціалістичні переконання не перешкоджали їм залучати до військового будівництва старорежимних офіцерів. Більшовикам вдалося досягти ефективного контролю над ними, ввівши у свою армію інститут комісарів і революційно-військових рад. Подібно вони використовували старорежимних чиновників, щоб встановити свій адміністративний контроль над завойованими територіями. Ці нововведеня виявилися настільки ефективними, що білі генерали й українські військові лідери з запізненням взялися копіювати їх.
Як білі, так й українські лідери не змогли встановити належного контролю над своєю армією, що вилилося в акти грабежу, терору, отаманщини і т. п. Петлюра мав ті ж проблеми, що й білі генерали з тією, однак, різницею, що він мав дуже мало офіцерів зі старої імперської армії, з яких можна було б вибудувати усю командну структуру.
Іншу принципову різницю складав терор. Білий терор й терор українських військ реалізовувався через вбивства, пограбування, насильства, які проводили недисципліновані офіцери, солдати і селяни. Червоний терор мав ті ж самі складники. З одною, однак, суттєвою різницею, що за характером він був організованим політичним терором, тобто керувався зверху. і діяв цілеспрямовано, а не випадково. В умовах громадянської війни така перевага мала вирішальне значення.
Теж саме можна сказати і про питання пропаґанди. Більшовики раніше своїх супротивників осягнули значення воєнної пропаґанди в умовах громадянської війни. Ефективність їхньої пропаґанди відзначалася двома чинниками: 1) розбудувою постійного і чисельного пропаґандистського апарату, який складався з комісарів й агітаторів; 2) приваблівістю простоти і ясності лозунгів. Як писав відомий діяч української революції Арнольд Марголін,