успіх залежав від надання національній справі інтернаціональого розголосу. Зовнішня підтримка зіграла вирішальне значення для успішного завершення державного будівництва Польщі, Фінляндії, балтійських держав і Чехо-Словаччини. Досить сказати, що як й українська, так і польська арміїповністю залежали від постачання зброї ззовні, оскільки ні в одною, ні в другої сторони не було достатньо амуніції і власної збройної промисловості. Під кінець же першої світової війни як і в Антанти, так і Центральних держав зосередилася величезна кількість військових матеріалів. Різниця у ситуації Польщі й УНР полягала в тому, що перша разом з міжнародним визнанням одержала зброю, тоді як друга не дістала ні того, ні іншого.
Трагізм української ситуації полягав у тому, що дві найбільші сили, які діяли у цьому районі – Росія і Німеччина – не спішили визнавати українські домагання. Рівно ж Антанта відмовилася поширити принцип права націй самовизначення( славетні“ 14 пунктів” американського президента Вільсона) на українців. Проголосивши свою самостійність від Росії й уклавши сепаратний мир з Німеччиною та іншими державами Почвірного союзу, автоматично попали в табір ворогів переможених. Усі пізніші спроби Петлюри й західноукраїнських лідерів змінити гнів Антанти на милість залишилися безуспішними. Парадоксально, але факт: єдиною частиною українських земель, яка одержала міжнародну підтримку, було відстале в національному відношенні Закарпаття. За це воно було винагороджене( бодай номінально) статусом автономії у складі Чехо-Словаччини.
Отже, однією із головних причин поразки українських визвольних змагань було те, що їм так і не вдалося здобути визнання на міжнародній арені. Міжнародний контекст був дуже і дуже важливим. Але він не пояснював всього. Чому ж тоді перемогли російські більшовики, які перебували у такій же несприятливій міжнародній ситуації, що й українські лідери?
У своєму недавньому дослідженні російської громадянської війни Еван Модслі підсумовує фактори, що спричинилися до перемоги більшовиків, таким чином: більшовикам пощастило в тому, що вони захопили ядро колишньої імперії – Центральний промисловий район, комунікаційний вузол і російське етнічне підсоння 20. Біла армія, відтиснута на пограниччя, переферію, зустрілася з вороже настроєними неросійськими національними рухами, через що змушена була покладатися на зовнішні поставки для своєї армії. Підтримка Антанти виявилася надто слабкою і непостійною, і, що дивно, вона відіграла більшу користь для більшовиків, аніж для білогвардійців. Адже більшовики дістали підставу представляти себе як лідерів боротьби за національне визволення проти“ чужоземних окупантів – імперіалістів”.
Існувала й інша, менш відчутна різниця, між більшовиками, з одного боку, та новонародженими національними державами та білими російськими силами з іншого. Вона стосувалася різних підходів до проблеми державного будівництва. Більшовики набагато
20 Mawdsley E. The Russian Civil War. Boston, 1987. Цит. за: Hagen M., von. Dilemmas... P. 10.