Наливайкова віра: козацтво та релігія в ранньомодерній Україні Nalyvaikova_vira_kozatstvo_ta_relihiia_v_rannomode

98 Н аливайкова віра що патріарх затверджував нового київського митрополита, якого, залежно від обставин, обирав собор або призначав король. У XVI столітті церковні ієрархи сприймали цю фактичну самостійність митрополії як належне, тому багато е пископів засудили втручання Єремії у внутрішні справи київської митрополії. Дії патріярхащодо руської церкви дали поштовх двом великим течіям серед право славної ієрархії: реформуванню церковного життя з середини, і пошукові, спершу з боку небагатьох представників єпископату, а згодом ■ більшости єпископів, шляхів розірвати стосунки з Кон стантинополем та підпорядкувати митрополію Римові. Щоправда, руське православ’я саме собою нагально потребу вало реформи, щоб подолати глибоку організаційну та духовну кризу, в якій воно зав’язло в другій половині XVI століття. Одним з найочевидніших симптомів ці( і кризи був майже необмежений контроль світської влади над церковними справами. Ця особлива роль світської влади, яку, на загал, уважають специфікою східної церкви, була також характерна для київської митрополії в другій половині XVI століття. Право королівського патронату над церк вою, зокрема, право польського короля призначати православних єпископів та архимандритів, після Люблінс ької унії (1569) поши рилося з Галичини, яка і раніше перебувала в складі Польщі, на решту українських земель. Зваживши на те, що вже 1498 року великий князь литовський призначив Иосифа Болгариновича київським митрополитом, запровадження патронату з боку польської влади не було для українського духівництва цілкови тою новиною. Право патронату належало не тільки королю, або великому князю, але й магнатам і шляхті. Побудовані світськими правителями церкви та монастирі були власністю, що підлягала звичаєвому праву: пан міг продати церкву, забрати її в громади, перетворити на католицький храм чи протестантський молитов ний дім. Утримання священиків, зокрема, їхнє право користу ватися землею, також цілковито залежало від волі землевласника. Низький освітній рівень духівництва, порушення моральних стандартів і церковних канонів, поширеність симонії (купівлі та продажу церковних посад) і цілковитий контроль над церквою з боку світських патронів були проявами загальної кризи україн ського православ’я наприкінці XVI століття8. 8 Про королівське та шляхетське право патронпту над правос лавною церк вою в Речі Посполитій див.: М. Ф. Владимирский-Буданов, «Церковньїе

Наливайкова віра: козацтво та релігія в ранньомодерній Україні Nalyvaikova_vira_kozatstvo_ta_relihiia_v_rannomode | Page 98