66 Н аливайкова віра
урядом, передбачала обрання козацького провідника. Уряд, який організував козацький реєстр насамперед для того, щоб установити ефективний контроль над козаччиною, наполягав на призначенні козацького старшого. За часів Сиґізмунда Авґуста та Стефана Баторія керівників реєстру призначали, але під час козацьких війн 90-х років XVI століття козаки діяли тільки під проводом гетьманів або старшин, яких самі обирали. Після поразки повстань, намагаючись реабілітуватися, козаки просили уряд призначити їм комісара, але з часом, почуваючись більш упевнено, відновили практику обрання гетьманів і знову почали вимагати від уряду підтвердження цього права. Козаки фактично відкинули умову комісії 1614 року про те, що козацького старшого призначає король. Під час комісії 1617 року вони запропонували комісарам компромісний варіянт( уряд мав би затверджувати обраного козаками старшого), але під час наступної комісії 1619 року їм довелося погодитися на те, що старшого призначатиме уряд, щоправда, саме призначення було відкладено до наступного сейму. Відповідаючи на козацьку петицію після Хотинської битви, король знову наполіг на своєму праві призначати гетьмана. Тільки під Куруковим уряд змушений був змінити формулу й пристати на раніше запропонований козаками варіянт: старшого мали обирати козаки та затверджувати влада. Однак невдалі повстання 1637-1638 років позбавили козаків перемоги, здобутої під Куруковим. Згідно з « ординацією » 1638 року, засади козацької демократії та самоврядування було відкинуто, а реєстрове військо поставлено під жорсткий урядовий контроль: король призначав тепер не тільки козацького старшого- комісара, але й козацьких полковників, яких добирали тільки з-посеред польської шляхти.
Право козаків на підсудність власній старшині було ще одним дискусійним питанням у складних взаі минах з урядом. Право на окрему юрисдикцію( у всіх справах, крім карних) гарантували реєстровцям ще відповідні розпорядження Сиґізмунда Авґуста та Стефана Баторія. « Ординація- 1591 року також підтверджувала окрему юрисдикцію реєстровців. Як свідчить угода козаків з Олександром Вишневецьким 1593 року, повстанці явно намагалися поширити цей привілей на всю козаччину й розширити його чинність із Низу, як передбачала « ординація >, 1591 року, також на волость, як це було за Сиґізмунда Авґуста і