І26
Наливаикова віра
вання та легітимації своїх стратегічних і тактичних цілей, було це обґрунтування законносте повстання, або ж новий курс у відносинах з католицькою Польщею, протестантською Трансильваніею, мусульманською Портою чи православною Московісю.
Слід зазначити, що в першій половині середині XVII століття козаки були дуже далекі від здійснення будь-якої послідовної релігійно вмотивованої політики на зовнішній арені. Воюючи на боці Речі Посполитої, або беручи, з її благословення, участь у Тридцятилітній війні, козацтво, здебільшого, опинялося на боці католицьких держав, які воювали проти своїх протестантських сусідів. Активна участь козаків у відновленні православної ієрархії не завадила їм примиритися з Кримом та стати союзниками кримських татар у боротьбі хана Шахін-Гірея з Туреччиною в 1624-1625 роках. Відносини козаків з протестантами також мали, здебільшого, прагматичний характер. Всередині Речі Посполитої козаки, вступивши в релігійну боротьбу на боці православної шляхти та міщанства, автоматично успадкували також їхнього давнього союзника в сеймовії! боротьбі- польських і литовських протестантів. З другого боку, заклики шведських дипломатів до козаків на початку 1630-х років спільно виступити проти католицької Речі Посполитої не знайшли відгуку в середовищі козацької старшини. Повстання під проводом Богдана Хмельницького надовго поклало край поширенню в Україні протестантських течій, хоча Хмельниччина як така не мала антипротестантського спрямування. Богдан Хмельницький покладав чимало надій на порозуміння з лідером литовських протестантів Янушем Радзивілом і будував свою зовнішню політику в дусі тісної співпраці з протестантськими Трансильванією та Ш вецією. Проте сама природа повстання, яке на низовому рівні мало виразний антишляхетський характер, змусила багатьох шляхтичів-протестантів покинути охоплену повстанням територію та мігрувати в глибинні регіони Речі Посполитої. Саме такою була доля досить численних громад « польських братів *- социніянантитринітаріїв на Волині, а заборона антитринітаризму в Польщі після шведської інтервенції( о п о то п у *) змусила руську социніянську шляхту обирати між еміграцією, католицизмом і православ’ ям. Деякі її представники, наприклад, генеральний писар за гетьманства Виговського, Ю рій Немирич, обрали православ’ я, запевнивши собі, в такий спосіб, можливість по