ш
Наливайкова віра
кож сприятиме формулюванню головних висновків нашого дослідження.
Відповідаючи на поставлені вище питання, варто від самого початку пригадати, що Запорозьке Військо не було єдиним учасником української політичної та релігійної боротьби, і козацький внесок у цю боротьбу( чи його відсутність) слід оцінювати у Bjat- мозв’ язку з діями інших суспільних груп та інституцій. Труднощі у виділенні ролі козаків у суспільній боротьбі XVII століття добре ілюструє проблема відновлення православної ієрархії 1620 року. З одного боку, без активної участи козаччини важко уявити відродження православної ієрархії та подальше перебування нововисвяченого православного митрополита в Києві. З другого боку, тенденція повернення Києву функцій великого релігійного центру виникла майже одразу після Берестейської унії 1596 року і тривала в перші два десятиліття XVII століття. Вонабулалише частково пов’ язана з козацтвом: головними чинниками тут були витіснені з заходу У країни вчите ті братських шкіл та українська православна шляхта. Однак у підсумку, не виникає сумніву, що без готовности козаків узяти під свій захист нову ієрархію та узалежнити урядову толерантність щодо неї від своєї участи в Хотинській війні, іншими словами, без козацької ролі в подіях 1620 року саме існування київської православної митрополії та, певною мірою, церкви в цілому виглядало б дуже проблематичним.
Чи могло відновлення православного єпископату відбутися пізніше, без участи козаків? Хоча таку можливість не можна цілковито відкидати, її ймовірність слід уважати дуже малою. На початок 20-х років XVII століття залишався тільки один православний єпископ- Єремія Тисаровський у Львові. Теоретично, міщани та шляхти могли б домогтися королівської номінації ще одного православного владики, але з відходом з політичної арени князя Костянтина Острозького, шляхта й міщани не готові були розпочати боротьбу з королівською адміністрацією саме в цьому питанні. Союз православної шляхти та її сеймових депутатів з протестантами був дієвою, але не універсальною зброєю в боротьбі за збереження православної церкви. Коли 1632 року, після смерти короля Сиґізмунда III, спільна православно-протестантська акція, нарешті, спричинилася до відновлення легальної православної it рархії, важливими чинниками, що сприяли цій