422 Наливайкова віра
Білоруський шляхтич Канстанцін Паклонскі, колишній союзник Москви, який, зрештою, перейшов набік Речі Посполитої, підсумував нарікання православних русинів та їхніх православних протекторів у такий спосіб:
... розумел есми, что та война имела бьіти на освобождение утисненной Руси, или восприяти потеху, яко от государя християнского; ажно вместо полученья такое ж лупление домов Божиих, что и от татар бьівало: християн наших, которьіе в повседневном гонении от униятов пребьівали, ньіне их в вечную неволю забрали, а иньїх пом учили... не толко мирских, но и духовньїх наших забрали в неволю, и в лутчей волности прежде за ляхами пребьівали есмьі, нежели ньіне живут наш и187.
Отож, початкова згода між двома православними партнерами польсько-литовською Руссю та Московським царством, незабаром залишилася в минулому.
187 Див., зокрема, його лист до наказного гетьмана Івана Золотаренка з березня 1655 року, де він у такий спосіб представляє роль релігійного чинника спочатку у своєму переході на бік царя, а згодом- від царя до Януша Радзивіла( А кт и ЮЗР, Т. 14 [ 1889 ].- С. 542). Іван Виговський також нарікав на депортацію білоруських шляхтичів до Московської держави у своєму маніфесті до іноземних володарів. Про царську окупацію східної Білорусі в 1654--1655 роках див.: Генадзь Саганович, Невядомая вайна, 1654-1667( Мінск, 1995).- С 28-33.