Наливайкова віра: козацтво та релігія в ранньомодерній Україні Nalyvaikova_vira_kozatstvo_ta_relihiia_v_rannomode | Page 419

У пошуках праь славного монарха 419 ність над іншими патріярхами: «приходят (к) великому государю нашему, его царскому величеству патриархи, цареграцкои и иеро- салішскои... и от великого госуоаря, святеишаго Никона патри- архамосковского и всея Великая и Мальїя Росии благословенне при- емлют»ш . У Білорусі московський патріярх перебирав під свою владу правос іавні парафії та цілі єпархії взага ті без жодних кон­ сультацій із Києвом180. Смерть митрополита Косова у квітні 1657 року поставила пи­ тання про обрання наступного митрополита, і, зваживши на об­ ставини українсько-московського сою :у та прагнення Московії встановити свою владу над київською митрополією, це питання набуло особливої ваги. Церковна і світська влада Гетьманщини відверто уникала консультацій з Москвою в цій справі. Коли митрополит Косов був уже на смертному одрі, виникла потреба поставити нового єпископа на чернігівську катедру. Зваживши на неспроможність митрополита здійснити висвячення, канди- 179 Заборовский, ред., Католики, православние, ун иат и . - С. 226. Перші звістки про титулування Никона патріярхом Великої та Малої Русі похо­ дять з попереднього, 1654 року. 18,1 Див. :Х арлзм поьич, Малороссийское влияние - С. 164,170- 171.Зпочат- ком воєнних дій у 1654 році під юрисдикцію московського патріярха по­ чали переводити всі православні спархії Білорусі. Про конфлікт Методія Біби, намісника Никона «е епископии мстиславгкой, оршанской, могилев- ской, витебской и полоцкойь, з міщанами Могилева навесні 1655 року див. пубчікацію документів в кн.: Заборовский, ред., Католики, православние, ун и а т и . - С. 248-520). Щ е влітку 1653 року на польсько-російських пере­ говорах у Львові питання про те. що московський патріярх ставив священи­ ків на Смоленщині, яка належала Речі Посполитій спричинило зіткнення між московськими та польськими послами. У деяких православних церк­ вах на Дорогобужчині уніятський єпископ Андрей Квасницький-Злотий, який діяв, очевидно, від імені королівської влади, вилучив надіслані з Москви антимінси (київські при цьому було залишено). Польським дипло­ матам було також відомо про вис^ =гту 1653 року в Москві принаймні трьох священиків з Дорогобужчини. Московські посли не заперечували цього й наполягали, щ