У пошуках правислаьного монарха 417
Водночас, як продемонстрували конфлікти митрополита Сильвестра Косова з царськими воєводами, уявлення київських духовних постмогилянської доби та московської влади про релігійну єдність Русі кардинально різнилися. Для київських православних достойників нової ґенерації йшлося про протекцію православного царя в протистоянні з унією та польською католицькою державою за повного збереження прав і привілеїв митрополії, тоді як для московської сторони, і насамперед, для московського патріярха, йшлося про церковно-юрисдикційне підпорядкування київської митрополії. Вже в січні 1654 року митрополит Косов вирядив на захід ченця Макарія Криницького, який вніс у луцькі ґродські книги протест проти спроб московських воєвод змусити київське духівництво присягати цареві. Судячи зі слів Криницького, в Києві вже тоді боялися, що відбудеться зміна церковного керівництва17’. Прихильник польської орієнтації православний шляхтич Павло Олекшич, який писав до полковника Івана Богуна в березні 1654 року, трактував присягу цареві як відступництво від константинопольського патріярха і фактично провів паралель між підпорядкуванням Москві та церковною унією176.
Остаточно вся глибина розбіжностей між київським духівництвом і московською владою проявилася під час переговорів між делегацією київської митрополії, на чолі з ігуменом Микільського монастиря Інокентієм Ґізелем, і царськими боярами. Делегація, яка прибула до царської ставки під Смоленськом у липні 1654 року, просила в царя підтвердження майнових прав і привілеїв церкви та духівництва. Головне завдання Ґізеля полягало в тому,
У листі-чолобитній до тогочасного російського царя Міхаїла Фьодоровіча він, апелюючи до принципу світської протекції митрополії, назвав таким заступником-протектором Військо Запорозьке.« Т еиж ем и, помнящереченое: укрийт еся в мале, дондеже мимо йдеш гнев, се зде, криющесь под крьіле христолюбивого воинства черкаских молодцов, восхотехом посещати и великопержавнпе владьічество ти ». Див.: ВУР, Т. 1. С. 47. У 1649 році ченці Мгарського монастиря просили царя прийняти їх « под крьіла царства свого ».( ВУР, Т. 2.- С. 202). 17:1 Див. уривок зі звідомлення Макарія Криницького в кн.: Заборовский, ред., Католики, православние, униат и.- С. 172.
176 « И м и для того и с костелом римским унеи принять не хот ели есми, в чем пастирю наиіему старшему, которого нам Бог подал, не противилися есми ».( Заборовский, ред., Католики, православние, униати.- С. 185. Пор.: А кт и ЮЗР, 10 [ 1878 ].-С 555-558).
27 5-2288