У пошуках православного монарха 415
Царський уряд у Переяславі бачив і підкреслював скріплене присягою прийняття царського підданства з боку гетьмана та Війська Запорозького та їхній обов’ язок служити цареві. Долучення 1655 року до офіційного царського титулу нового терміну Білої Русі, що позначала окуповані царськими військами руські території Великого князівства Литовського, запроваджувало Градацію між двома Русями відповідно до ступеню царського контролю: завойовані, а отже, безправні території Білої Русі та приєднані на певних умовах, а отже, зі збереженням традиційних прав, території Малої Русі, де владу на місцях здійснювали не царські воєводи, а козацька адміністрація.
З козацького боку офіційний( з особливим наголосом на православній єдності) погляд на угоду був продуктом, призначеним переважно на експорт, і гетьманська адміністрація « ситуаційно » вживала його у відносинах з Москвою. Як випливає з листів Богдана Хмельницького, його канцелярія на чолі з Виговським швидко переходила від однієї системи юридичних аргументів і культурних образів до іншої, залежно від того, кому було адресовано черговий лист: цареві, королеві, султанові або іншому європейському володареві172. Саме через зазначену « ситуаційність » спрямованої до Москви православної риторики Хмельницького в його рельній політиці мирно співіснували і виголошений на початку повстання заклик до царя створити всесвітню православну монархію, і його позиція в Переяславі, де гетьман вимагав присяги від імені царя щодо дотримання прав і свобод козацтва та всієї Русі.
Козаччина, як виглядає, була готова прийняти для обґрунтування та підтримки своїх військово-політичних планів ідеї малоросійського циклу, але не ідею династичних прав московських царів на Малу Росію. У політично-правовому аспекті центром усіх прагнень козаччини надалі залишалося < s Військо Запорозьсамодержцем, но и всего света властелен, яко вторьій Август. У січні 1654 року Григорій висловив подібне побажання перед посольством боярина Бутурліна: « да не точию сию Господь Бог наш соединит М алую Росию, но и всего мира царства да покорит поО его царского пресветлого величества непреоборимую руку ».( ВУР, Т. 3.- С. 289, 455). 172 Про особливу вправність Івана Виговського в переході від однієї системи аргументів до іншої див.: Frick, « The Circulation of Information about Ivan Vyhovs’ kyj ».- P. 251-278.