Наливайкова віра: козацтво та релігія в ранньомодерній Україні Nalyvaikova_vira_kozatstvo_ta_relihiia_v_rannomode | Page 412

412
Наливайкова віра
ґрунтувала свої вимоги тим, що рядові козаки без присяги та гра­
моти будуть «сумніватися». Очевидно, ці посилання на козаків
не були тільки прийомом в нелегких переговорах з московською
стороною, але відбивали також закорінене в ширших козацьких
масах уявлення про договірний характер відносин між монархом
і Запорозьким Військом. Згодом старшина, очевидно, поширила
чутки, що московські посли таки присягли дотримуватися укра­
їнських прав і привілеїв. Поширення цих чуток явно мало
допомогти старшині представити в позитивному світлі рішення
Переяславської ради на полковому та сотенному рівнях164.
Як бачимо, декларативну єдність обох сторін на основі спіль­
ної релігійної традиції підривало різне сприйняття характеру ціе ї
єдности. Як слушно відзначив Девід Фрик, «історію Переяслав­
ської угоди можна інтерпретувати як довгу низку міжкультурних
непорозумінь»16;\ Як виглядає Москва, приймаючи головні пара­
метри та словництво цього ініційованого українцями дискурсу,
залишала за собою право наповнювати, доповнювати його своїм
власним змістом, який відображав московську політичну та пра­
вову традицію. Яскравою ілюстрацією наповнення української
форми московським змістом може бути реакція Москви на зміну
в офіційному титулі московського царя. Відповідь Москви на
спробу Хмельницького запровадити нові терміни - Мала і Ве­
лика Русь - до царського титулу була досить швидка: вже з люто­
го 1654 року походять перші листи царя, де він називає себе само­
держцем Великої та Малої Росії166. Водночас, прийнявши зміну
164 Див.: Грушевський, Історія України-Руси, Т. 9 ,4 .1 . - С. 743-744,752—
759.
165 Див.: Frick, «Misrepresentations, Misunderstandings, and Silences». - P.
164.
166 Див.: ВУР, T. 3. C. 543-546. Про те, що ініціятива запровадження но­
вого складника до царського титулу походила саме з України й не була ін­
спірована Москвою, свідчить заголовок копії цього листа в матеріялах По­
сольського приказу, що містить старий царський титул: «Список слист а
белоруского письма, каков писал ко государю царю и великому князю Ачексею
М ихайловт ю всеа Русии Богдан Хмельницкой...». У заголовку та копії листа
Хмельницького химерно поєдналися ознаки старої та нової епохи: старий
царський титул, новий титул із поділом Русі на Велику і Малу, та тради­
ційні московські уявлення про руське населення Речі Посполитої як про
«білорусців», а їхню мову як «білоруську». (Див. копію листа в кн.: ВУР,
Т .З .-С .5 1 6 ) .