408 Наливайкова віра
українського дискурсу1г”. Одним з них був уже згаданий мотив орла, що покриває своїми крилами та захищає від небезпеки маленьких орленят. Цар, відзначав Бутурлін, « орла носяй печать, яко орел покрити гнезоо своє и на птенца своє вожбеле, граб Киев с протчими граби царского своего орла некогда, хотяй милостию своєю государскою покрити, с ним же и птенца своя верньїя, некогда под благочестивьіх царей державою сущия в защищение своє приятиП Ч
153 При вивченні статейного списку посольства Бутурліна 1654 року, а також інших тогочасних документів російської дипломатичної служби, постає проблема визначення достовірности внесених до цих документів слів і промов як самих членів посольства, так і їхніх співрозмовників, опитуваних осіб тощо. Є свідчення, що часом російські дипломати додавали до записів своїх слів або промов те, чого вони насправді не говорили, але вважали, що слід було б сказати з огляду на царську ласку або неласку.( Див.: Грушевський, Історія України-Руси, Т. 9, Ч. 1.- С. 751-752). Ці застереження слід брати до уваги й щодо статейного списку Бутурліна, хоча Іван Крип’ якевич, який досліджував цей список, відзначав, що вміщені у звіті Бутурліна промови відзначалися « характерними особливостями гтилю », і припускав, що укладач списку користувався « записками самих промовців або їх секретарів »( Крип’ якевич, Богдан Хмельницький.- С. 292). Сьогодні усталеною є думка про те, що опис Переяславської ради в статейному списку Бутурліна якщо й не належав перу самого Івана Виговського, то принаймні походив з його канцелярії.( Див.: Лев Заборовский, « Переяславская рада и московские соглашения 1654 года: проблеми исследования », Россия-У краина: ист ория взаим оот нош ений. Ред. А. И. Миллер и др. [ Москва, 1997 ]- С. 39- 49, тут С. 43; його ж, Католики, православние, униатьі.- С. 312-313). Якщо припустити, що авторами співавторами другої промови Бутурліна були українці, то слід поставити питання, де саме було створено її текст: в Москві чи в Україні. Згадка статейного списку про те, що Бутурлін отримав з Москви текст промови для вручення царських інсигній, певною мірою розв’ язує цю проблему. На те, що московська канцелярія на час посольства вже засвоїла нову « мову » спілкування з українцями, вказує також царська похвала послам після їхнього повернення в Москву, де згадано святих Антонія і Феодосія.( Див.: Грушевський, Історія України-Руси, Т. 9, Ч. 1.- С. 750). На нашу думку, саме стилістична спорідненість українських промов списку між собою та їх відмінність від основного тексту списку, стилістична різнорідність навіть промов самого Бутурліна свідчить про загальну вірогідність цього статейного списку та його придатність для вивчення тогочасного дипломатичного дискурсу. 1ГИВУР, Т. 3.- С. 468.