384 Наливайкова віра
ках це робили послідовніше та без будь-яких реальних надій на використання релігійного фактора в майбутній війні проти Польщі, як це було за Філарета. Продовження старого курсу слід вбачати і в тому, що 1639 року в Москві було опубліковано < Требник », який містив текст « Указа како изискивати и о самех белорусцех ». У « Требнику » позицію Філарета щодо невизнання неправославних хрещень було підтверджено також аргументом київського походження- передруком Ііечерського видання Номоконану, окремі статті якого рекомендували перехрещувати тих, хто переходив на православ’ я8 ". Отже, з Києвом воювали його ж виданнями.
Ставлення московського духівництва до Києва почало змінюватися лише в середині 1640-х років. Сходження на престол 1645 року нового царя Алєксєя Міхайловича призвело до зростання авторитету в церковних справах царського духовника Стефана Воніфатьева, який протистояв упливам прихильника традиційної лінії- патріярха Йосифа. Воніфатьєв оточив себе гуртком людей( до якого належав і майбутній патріярх Никон), котрі, почавши з боротьби за « давнє благочестя », поступово перейшли до програми реформ московського православ’ я на шляху кофесіялізації та пристосування до практик, поширених на той час у київській митрополії та на грецькому Сході. Новий курс московських еліт не був спонтанним- ґрунт для нього підготувало знайомство московських « західників » 1620-1630-х років, зокрема, князя Івана Хворостініна та поетів Печатного приказу, з тогочасними руськими творами89.
88 Див.: Харлампович, Малороссийское влияние С. 113; Опарина, Йван Наседка.- С. 65,215-216. 89 Про зміни в московській релігійній культурі в першій половині XVII століття див.: Paul Bushkovitch, Religion and Society in Russia. The Sixteenth and Seventeenth Centuries( New York and Oxford, 1992).- P. 128-149. Костянтин Харлампович дотримувався по7ляду, що поштовхом до « відкриття » московського православ’ я до грецької вчености стала неспроможність московських богословів провадити полеміку нарівні з лютеранськими богословами під час дискусій щодо можливого шлюбу данського королевича Ватьдемара з великою княжною Іріною. Перші кроки реформ, що їх розпочала царська влада, на думку Харламповича, відповідали пропозиціям, які зробив московському урядові в 1645-1646 роках папеопатраський митрополит Теофан.( Див.: Харлампович, Малороссий-