Наливайкова віра: козацтво та релігія в ранньомодерній Україні Nalyvaikova_vira_kozatstvo_ta_relihiia_v_rannomode | Page 379
У пош уках православного монарха
379
був також позначений першою забороною київського видання у
Москві. Цим виданням стало раніше засуджене київською митро
полією «Учительне Євангеліє» Кирила Транквіліона-Ставро-
вецького73. Кілька десятків «Євангелій» було спалено в Москві
у грудні 1627 року, а цар і патріярх заборонили своїм підданим
купувати «литовські* книжки. Богословські книжки київського
(«литовського») друку воєводи вилучали в церквах та у мирян
прикордонних міст і надсилали до Москви. Частину з них (зокре
ма, «Учительне Євангеліє» Ставровецького) згодом продавали
московські агенти чза рубежом», тобто в Україні та Білорусі74.
Хоча московські можновладці й підозрювали польсько-ли
товську Русь у правовірності, протягом другої половини 20-х -
початку 30-х років XVII століття вони надані підтримували тісні
контакти з представниками київської митрополії та запорозького
козацтва, надсилали милостиню для підтримки православних
церков, монастирів і братств7'"5, а також зацікавлено спостерігали
за релігійною боротьбою в Речі Посполитій, не відмовляючи
тамтешнім православним у належності до християнства. Напри
клад, у травні 1616 року московські воєводи повідомляли в Москву
про боротьбу між «ляхами» та «крестьянами» в Речі Посполитій
і зазначали, що «ляхи» «многие крестьянские церкви порушили и
зделали костели, [,..]и видя то, крестьяня послали от себя семь
князей в Черкаси, чтоб их веру ляхи не порушали, чтобші против
ляхов стояти за один»76. Навесні 1620 року дяк Іван Ґрамотін
7Л До справи заборони «Євангелія» в Москві прямий стосунок мав один
із київських духовних, який дав на нього негативну «рецензію». Див.
докладніше про це: Харлампович, М алоросг,иш кое влияние. С. 108-
112 .
1А Див. відписку РИЛЬСЬКОГО воїводи з цього приводу від 12 грудня 1630
року в кн.: В У Р , Т. 1. - С. 90-92. Заборона читати київські видання
поширювалася навіть на таких високопосадових «вихідців на царське ім’я»,
як суздальський архиєпископ Йосиф Курцевич. 1629 року йому довелося
виправдовуватися перед царем за те, що він прийняв передану з України
друковану книгу. (Див.: Харлампович, Малороссийское влияние. - С. 103,
112-113).
7 Див. листування православних Речі Посполитої з Москові< ю у справах
пожертв на храми, монастирі та братства з другої половини 20-х років XVII
століття в кн.. ВУР , Т. 1, № 25, 33, 34,41,42.
70 Д,яв..Д РА , Т. 1. - С. 92, пор. С. 100.