36b
Наливаикова віра
культурне відродження польсько-литовської Русі другої половини XVI століття. У листі до царя львівські братчики значною мірою продовжували інтелектуальну традицію вченого гуртка князя Костянтина Острозького. Кульг святого Володимира як хрестителя Русі та будівничого храмів, уявлення про багатоплеменність « народу руського » і нарешті, трактування московського царя як « благочестива и в правос чавш ізрядно сіательна государя и великаго князя- »- всі ці складники подибуємо вже в передмовах Герасима Смотрицького до Острозької Біблії 1581 року45. В основі цього комплексу ідей лежала спроба руської еліти захистити релігійні й етно-національні права та прерогативи руського суспільства. Звідси, а також з поширеної в Речі Посполитій традиції трактування Русі саме в етнічних та релігійних категоріях і випливав підхід до проблеми руської єдности, представлений у листі львівських братчиків.
Ідеї братчиків щодо єдности Русі пізніше розвинули та пристосували до нових умов київські православні ієрархи 20-х років XVII століття, зокрема, митрополит Йов Борецький. У листі до царя з серпня 1624 року митрополит якнайширше розбудував аргументи братчиків про історично-династичну спорідненість польсько-литовської та московської Русі. Він, зокрема, називав Міхаїла Фьодоровича « царь от царей сьій, отрасль и гшемя великих всея Россия самодержцов », який « свою от заведення свобождая землю, десницею вишнего царсхую всприял еси диадиму и Российскоя великая держави увенчеся венцем, и облечен бисть порфирою » А6. Борецький, фактично, продовжував традицію, що її розпочав лист львівських братчиків, але робив це за цілковито нових обставин. Якщо братчики, цілком коректно з генеалогічного погляду, пов’ язували з Володимиром останнього московського царя з династії Рюриковичів, то Борецький називав « отраслью и племенем великих всея Ро, гии самодержцов >- < худородного » Міхаїла Романова.
Важко визначити, чи свідомо Борецький припустився цієї очевидної неточности, щоб здобути царг. ьку прихильність, або ж вона випливала з простого незнання обставин сходження Міхаїла на престол. З певністю можна зазначити лише те, що в
Див.: Українська література Х І \- X V I ст.— С Т02, 215,461. /, й ВУР, Т. 1.-С. 4 7.