330 Наливаикова сіра
надежду на Бога, в жалованье княжати его милости пана гетмана [ Радзивіла ] токмо тут в Литве63.
Кінець кінцем, московська влада звинуватила Косова в тому, що він уповноважив діяльність Василевича в Білорусі64, бу а шпи гуном Варшави та чинив інші неподобства. Причина звинувачень частково полягала в небажанні Косова визнати юрисдикцію московського патріярха. У цій справі зазнавала гиску делегація київських духовних осіб, що прибула до ставки царя під Смоленськ улітку 1654 року. На митрополита гакож тиснули через гетьмана царські посли та воєводи. І Іа позір, Хмельницький зберігав у цьому питанні нейтра іітет. З одного боку, в листі до Никона він називав патріярха московського « зверхнійший пастир наш »( так київське духівництво зверталося тільки до константинопольського патріярха) 6 '’. З другого боку, він запропонував Москві компроміс: чинний митрополит залишиться в підпорядкуванні Константинополя, а юрисдикція його наступника залежатиме від волі царя66. Фактично, в такий спосіб гетьман підтримав Косова.
Хмельницький високо цінував нове порозуміння з православною ієрархією і намагався захистити київське духівництво від втручання Московії, надалі контролюючи церковні справи. Після Переяславської угоди митрополит фактично визнав особливі прерогативи гетьмана щодо призначення вищих духовних достойників. У червні 1655 року Богдан Хмельницький своїм універсалом затвердив вибір Теодосія Софоновича ігуменом київського Михайлівського Золотоверхого монастиря6 '. Отже, гетьман перебирав на себе права, які традиційно належали королеві68.
GJ Див. текст листа Василевича з квітня 1655 рою до могилевських міщан: там само. С. 231. м Див. текст царського послання до боярина Васілія Бутурліна( літо 1654 року): там само.- С. 228. Є:> Д Б Х.- С. 353. ГІор. текст петиції Ґізеля, поданої до царя в таборі під Смоленськом: Заборовский, ред. Православние, католики, униатьі.- С. 213. 6и Див. повідомлення Артамона Матвє * ва про його розмову з Хмс іьницьким( січень 1655 року): там само. С. 225. 61 Д Б Х. С. 431-432(> 8 Фактично, за польським королем залишилося право патронату щодо уніатської церкви, а аналогічне право щодо православних, зокрема, на під-