Гетьмани та митрополити 329
І справді, втручання гетьмана спричинилося не тільки до того, що митрополит пішов на поступки вое водам, погодившись узяти в обмін на віддану під фортецю ділянку іншу землю, але й до того, що Косов визнав владу Хмельницького в безпрецедентному обсязі. В грамоті на ім’ я царя митрополит назвав Хмельницького « нашої землі начальником і повелителем » 60. У виборі між царем Московії та гетьманом Війська Запорозького Косов явно віддавав перевагу гетьманові. Однак вибір між гетьманом і королем був значно складніший. Московські воєводи, і то не безпідставно, підозрювали Косова в пропольських симпатіях, і сам гетьман скаржився, що митрополит надсилає до Польщі повідомлення про події в Києві та в Україні. Царський посол Артамон Матвє( в навіть докоряв за це Хмельницькому: « А то дело немалое, что жит [ ь ] им под високою рукою великого госидаря нашего, его царского величества, а писат всякие ведомости к полскому королю »,- і просив гетьмана повідомляти царю про такого роду діяльність61.
Як виглядає, Косов не виключав можливости покинути Київ і вдатися до протекції Речі Посполитої, зокрема, литовського коронного гетьмана Януша Радзивіла, який чимраз рішучіше провадив власну, незалежну від Варшави українську політику. Восени 1654 року, в інструкціях послу, якого він відряджав на переговори з Хмельницьким, Радзивіл особливо підкреслював своє власне толерантне ставлення до православ’ я й таке саме ставлення своїх предків. У листі до гетьмана Війська Запорозького Радзивіл просив відрядити до нього архимандрита й ігумена Михайлівського монастиря в Києві, Теодосія Василевича, з яким хотів обговорити, « чгш в том краю до чину и украшения церкви и до служби Божией древенеи рускои належиш » 62. Василевич і справді зустрівся з Радзивілом і зробив йому послугу, агітуючи мешканців Могилева навесні 1655 року покинути царську службу та перейти на бік Радзивіла. Від імені митрополита Косова Василевич закликав їх припинити спротив і писав про митрополитові плани перебратися до Білорусі:
Мьі же убогие и придумати о себе инако не можем с его милостью отцем митрополитом и со всеми духовньїми, полагаючи єдину
60 А кт и ЮЗР, Т. 10( 1878). С. 709. е1 Заборовский, ред., Православние, католики, униат и.- С. 226.
62 Див. уривки з листа та інструкцій Радзивіла: там само.- С. 222-223