Гетьмани та митрополити 323
них і тактичних міркуваннях, і митрополит отримав нагороду за свою відданість. Саме цим с тід пояснювати появу універсалу короля з 3 і серпня 1651 року, який Гарантував королівську протеь цію православному духівництву, 3. Результат кампанії 1651 року не міг не вплинути на став тення правос. іавної ієрархії до гетьманської адміністрації. Тимчасова втрата Києва свідчила, що цілком покладатися на козаків для митрополита може бути досить небезпечно, а надто з огляду на те, що гетьман контролював лише частину київської митрополії.
З огляду на велику непевність у своїх стосунках з Косовим, Хмельницький спромігся укласти тісний союз зі східними патріярхами, насамперед, для того, щоб легітимізувати повстання та здобуту політичну владу. Крім єрусалимського патріярха Паїсія, який відіграв важливу роль у легітимації влади Хмельницького в перший рік повстання, гетьман скористався послугами кількох інших східних ієрархів. Одним з найвизначніших серед них був митрополит коринтський Йоасаф, якого Хмельницький, кінець кінцем, зробив своїм придворним митрополитом. Иосаф, якому, за його власними словами, Бог довірив « бити на чесном апостольском Павлове престоле » 44, вперше з’ явився в У країні навесні 1649 року, на шляху до Москви45. На осінь 1650 року він звідти очевидно, повернувся, оскільки в листопаді того року правив службу в гетьманській церкві в Чигирині разом з митрополитом назаретським. У листах до царя навесні 1651 року він повідомляв: « пребиваю я у благочестивого гетмана и служу божественние обедни », та називав Хмельницького « своїм паном » і своїм духовним сином » 46. Посада особистого гетьманового душпастиря
43 Архив ЮЗР,( 1914 '), Ч. 3, Т. 4.- С. 603. и Див. лист з 3 березня 1651 року до царя А лексія Міхайловича: ВУР, Т. З.-С. 20. ^ Укладачі третього тому ВУР пишуть, що Йоасаф був в Україні навесні 1651 року, на шляху до Москви( Т. 3.- С. 577). Ця інформації явно стосується весни 1649 року. Зберігся розлогий лист Хмельницького до царя з 3 травня 1649 року, в якому гетьман просить посприяти Иоасафу та його супутникам, які їхали за подаянням до Москви через Україну( див.: ВУР, Т. 2.- С. 174-175; Д Б ^.- № 59 С. 116-117).
Ąb Див. тогочасні російські переклади грекомовних листів до царя з бс резня і травня 1651 року( ВУР, Т. 3.- С. 19-20, 61). На відміну від митрополита назаретського, Йоасаф, очевидно, погано знав слов’ янські мови. Про це свідчать не тільки його листи, але й повідомлення Арсєнія
21 *