322 Наливайкова віра
до митрополита, який тоді перебував у Переяславі, із закликом втрутитися та перешкодити союзові з « невірними ». Під час трьохденних нарад Косов обмінявся думками з Кисілем щодо ситуації навколо приїзду османського пос ла,! 9. Косов підтримував тісні зв’ язки з королем і військовими керівниками Речі Посполитої також наприкінці 1650 та на початку 1651 року40. Почувши від Яна Казимира, що Хмельницький прийняв мусульманство, Косов написав кілька листів, поширюючи цю чутку, але йому мало хто повірив41.
До воєнної кампанії 1651 року, яка завершилася поразкою повстанців, Косов не наважувався відкрито виступити проти політики Хмельницького. Лише в липні 1651 року, коли війська литовського коронного гетьмана Януша Радзивіла підходили до Києва, митропо тат висловився за капітуляцію, що призвело до конфлікту з гетьманом. Кінець кінцем, козацькі сили мусили відступити з Києва, а київське духівництво на чолі з митрополитом вийшло привітати нового правителя місі а Януша Радзивіла. У листі до Радзивіла з 24 липня, коли литовський полководець уже ввійшов до міста, Косов присягався у вірності Речі Посполитій і писав, що він сам і його духівництво провели чотири роки в неволі, в постійному страху перед козаками та своїми власними вірянами42. Це твердження ґрунтувалося не на самих лише політич
39 Див. лист Адама Кисіля до Яна Казимира з ІЗ серпня 1650 року: ВУР, Т. 2.- С. 385-387. 40 Див., наприклад, копію листа Косова до коронного підканцлера Іероніма Радзейовського, де митрополит виступас за примирення Речі Посполитої з козаками. Він також надіслав Радзсйовському копію листа Хмельницького та повідомив, що Хмельницький погодився прийняти комісію для переговорів про умови MHpv( Н БУ ім. Гтефаника. « Ossolineum », № 189, книга записів Марціна Ґолінського, арк. 467 468; пор.: AGAD, « Archiwum Radziwiłłowskie », dział Ь, № 36, арк. 556). 41 Грушевський, Історія України-Руси, Т. 9, Ч. 1.- С. 172-173. 42 ДО В.- С. 580. Це спостереження в листі Косова до Радзивіла пер > кликається з одні * ю темою дискусії за участи митрополита на сеймі 1649-1650 років у Варшаві. Не приймаючи аргументи К >• ова щодо його залежности від козаків, один католицький єпископ зауважив, що вівці мають слухатиг я пастиря, а митрополитом, навпаки, керують ті, хто мав би його гчухати. Косов на це не менш ущипливо відповів, натякаючи на неспроможність поляків упоратися з повстанням, що і гаданні мали б слухатися своїх п інів, а вони « нам не токмо яко овци, но яко подцания паном своім повелівают ». Див.: Грушевський, Історія України-Руси, Т. 9, Ч. 2.- С. 1514).