Гетьмани та митрополити 313
вдало характеризує поезія, написана 1647 року, вже після смерти митрополита:
Цей ось владика в покорі дгрх. ав за життя всіх русинів. Зараз могила сумна й небо тримають його. Тіло М огили- в могилі, дупіс, ж десь у небі літає. Світ же і тут, і отам буде йому замалий13.
Панегіристи часто зображували Могилу t диним речником Русі та її ексклюзивним лідером. Важко не погодитися з думкою Михайла Грушевського, що панегіристи приписували Могилі успіхи в обороні Русі та православної церкви, які насправді були заслугою його попередників на митрополії та Києво-Печерській архимандрії, а також заслугою лідерів православної шляхти, які довели до успішного завершення тривалу боротьбу в польських сеймах16. Проте головним у даному випадку є не так те. заслужив чи не заслужив Могила адресовані йому похвали, як їх політична та культурно-історична орієнтація на силу та важливість митрополичої влади.
За митрополитства Петра Могили шляхи нової православної ієрархії та козаччини явно розійшлися. Досить симптоматичним був перехід на католицизм козацького гетьмана Івана Сулими перед його стратою у Варшаві 1635 року11. Тісний союз між церквою та козацтвом за гетьманування Петра Конашевича-Сагайдачного в часи Могили заступило охолодження та обопільні підозри. Козацька еліта, якій київська митрополія завдячувала відновленням своєї ієрархії в 1620-х роках, була відверто невдоволена антикозацьким спрямуванням церковної політики за часів Петра Могили. Нова ієрархія, зі свого боку, явно не підтримувала бунтівного запалу запорожців, і вживання релігійних гасел під час козацького повстання 1637-1638 років свідчило не
ь Українська поезія X V II століття( перша половина).- С. 330. 1L Див.: Грушевський, Історія української літератури, Т. 6.- С 665. 17 Судиму стратили за напад козацького загону під його проводом на польську фортецю Кодак 1635 року. Раніше Судима відзначився, захопивши на Середземному морі турецьку галеру й передавши полонених турків папі Павлові V. Папа нагородив героя золотою медал по, яку Судима перед стратою, перейшовши на католицтво, просив покласти з собою до труни,( див.: Albrycht Stanisław Radziwiłł, Pamiętnik o dziejach vr Poslce.- P. 493-495).