310 Наливаикова віра
Ярослав тільки завершив справу, що її розпочав Володимир. У зробленому 1634 року на центральній бані собору написі Могила відніс початок будівництва собору до 1011 року, зробивши його в такий спосіб спадщиною Володимира, який помер 1015 року( насправді будівництво собору, найімовірніше, розпочалося 1037 року). « Виправлення » історії проявилося також у тому, що портрет Володимира дода ти до стінного розпису, на якому первісно було зображено Ярослава Мудрого з моделлю храму в руках. Один з вівтарів собору Могила присвятив святому Володимирові. Софія ж мала стати усипальницею Володимира, чиї мощі, як уважав Могила, виявили під час розкопів Десятинної церкви. Для мощів Володимира до собору було прибудовано окрему каплицю, а 1640 року М огила звернувся до царя Московії з проханням < зробити раку на мощі прапрадіда », ате позитивної відповіді так і не отримав10.
Посилаючись на руські літописи, митрополит виводив свою генеалогію з часів князя Володимира. Зв’ язок між київським князем хрестителем Русі та київським митрополитом підкрі слено і в написі в реставрованій з ініціятиви Могили церкві Спаса на Берестові. Зокрема, тут зазначено, що церкву побудовано « великим всія Росії князем і самодержцем святим Володимиром », а оновлено « Петром Могилою, архиєпископом і митрополитом Київським, Галицьким і всієї Росії ». На думку Ігоря Шевченка, вживання імені Могили поряд з іменем Володимира, а також схо
10 Див.: Надія Нікітенко, « Володимирський меморіал у Софії Київській часів Петра Могили, в кн.: П. Могила: богослов, церковний і культурний діяч( Київ, 1997).- Г 159-177. Не в останню чергу завдяки зусиллям Петрг Моги та, на середину XVII століття культ святого Володимира набув широкі її популярности серед православних. У переговорах між православними! сі уніятами на сеймі 1650 року у Варшаві митрополит Гильве^тр Косов вимагав повернення церков і церковної власносте від уніятів, оскільки ті « сще от Владимера Святого созданния ». Відповідаючи Косову, уніятський єпископ зауважив, що уніятський митрополит « виводил би віру свою не от В іадимира, но от Христа и Петра святого, на которих костел основанний наш »( Грушевський, Історія України-Руси, Т. 9, 4. 2. • С. 1512). Уніяти, зі свого боку, доклали чимало зусиль до формування та популяпизації культу Йосафата Кунцевича і, як можна судити з повідомлення про варшавські переговори 1650 року, мали його іконічні зображення в церквах(« іосафатами писаними », там само.- С. 152.3).