Гетьмани та митрополити 303
Взаємини козацтва з київською ієрархією в роки Х мельниччини були також зустріччю двох культурно-політичних сил і традицій. Першу представляла митрополича влада, яка зберегла традицію « старої » князівсько-штяхетської Рус і, другу- гетьманська адміністрація, яка, хоча й увібрала багатьох представників шляхти, все ж opit нтувалася переважно на козацькі, а почасти- селянські та міщанські маси, соціяльно та культурно відмежовані від шляхетської традиції. На середину XVII століття козаччина зберегла у свої му ідейному арсенз ті гасла захисту « грецької » релігії, але насправді була так само далека від носіїв ідеї « старої » Русі, як і козаки кінця XVI століття. З багатьох причин союз київської ієрархії з козацькою верхівкою 1620-х років виявився відносно нетривалим і не зміг зміцнити зв’ язку між козацтвом і політичною та культурною традицією старої Русі.
У цьому розділі ми розглянемо три аспекти взаємин між козацтвом і церковною владою та традицією в середині XVII століття. Перший підрозділ присвячено ролі митрополита Петра Могили в перетворенні митрополії на незалежний від козацтва центр духовної влади. У другому йдеться про з і ткнення інтересів гетьмана та митрополита в добу Х мельниччини- конфлікт, у якому гетьман переміг; у третьому- про змагання за першість у козацькій Україні між старою князівською та митрополичою столицею Києвом і гетьманською резиденцією Чигирином. Метою нашого аналізу є не лише реконструювати складні взаємини між гетьманами та митрополитами козацької України, але й дати повніше уявлення про розбіжні культурні та політичні тенденції, які знайшли свій вияв у суперництві між церквою та державою.
Спадщина Петра Могили
Від часу висвяти нової православної іє рархії восени 1620 року козацтво заявило про себе як найвпливовіший елемент у трикутнику, що складався з королівської влади, правос тавної it рархії та самого козацтва. Нових і < рархів висвятили без формального обрання на шляхетських сеймиках та без подання короля, що зробило їх заручниками козаччини. Митрополит