Гетьман по, чат и Богом 301
проти католицької Речі Посполитої та заохочуючи гетьмана в його зусиллях здобуття прихильність православної Московії. Цього рівня підтримки навряд чи можна було сподіватися від українського духівництва, і вже допевне годі- від київською митрополита Сильвестра Косова, який вагався й не наважувавсч благословити гетьманову політику та владу( частково через непевні перспективи повстання).
Орієнтація Хмельницького на Московпо, укладення Переяславської угоди та посилення контролю Москви в козацькій Україні змусили самого Хмельницького( у справі можливого свя ■ чення Юрія на гетьманство), а згодом Виговського шукати благословення патріярха московського, яке мало би підтвердити законний характер успадкування гетьманської булави. З другого боку, розрив з Московією та відновлення союзу з Річчю Посполитою могло легітимізувати лише місцеве українське духівництво, чиї представники мали підтримку козацтва та належали до еліти Гетьманщини. Московське духівництво або східні ієрархи, до послуг яких раніше вдавався Хмельницький, навряд чи б на це погодилися. Отож не дивно, що Виговського підтримав новий київський митрополит Дионісій Балабан, якого обрали на митрополичий престол за підтримки гетьмана.
Розглядаючи питання церковного визнання гетьманської влади в Україні за часів Хмельницького та Виговського, слід зазначити, що таке визнання ніколи не було абсолютним чи безумовним. Відносно нетривалий період рішучих успіхів повстання не дав можливости для формування традиції: формальна процедура висвячення гетьмана так і не постала. Титул, що його надав Хмельницькому патріярх Паїсій, також не набув істотного поширення, не кажучи вже про повсюдне визнання. Однак, оцінюючи зусилля гетьманської влади зі здобуття церковного визнання та підтримки, слід брати до уваги не тільки скромні масштаби успіху( порівняно з обсягом фактичного контролю гетьмана над територіє ю та населенням '), але й значення цього успіху для майбутнього розвитку церковно-державних взаємин в Україні.