296 Наливайкова віра
Хмельницького, але масштаб порівняння залишався той самий: гетьман господар.
У порівнянні з реальним обсягом влади Хмельницького, титул, який надали йому патріярхи, а також його місце в ієрархії європейських володарів можуть здатися незначними, але вживання цього титулу все ж слід уважати великим політичним здобутком гетьманської адміністрації. Напрямок дипломатичної активносте Хмельницького показує, що для самого гетьмана визнання його місця серед східноєвропейських володарів( навіть найнижчого ранґу) зовсім не було дріб’ язком. Його молдавська політика явно свідчить про намагання породичатися з володарями, яким належав титул « illustrissimus ».
В цілому ж виглядає, що у вживанні титулів Хмельницького не сформувалося хоч якоїсь послідовної традиції. І піддані, і закордонні адресанти могли назвати гетьмана « ясновельможний » чи просто « шляхетний ». Зазвичай, перший титул найчастіше вживали в листах з тих країн, чиї володарі не претендували на зверхність над Гетьманщиною. Ця тенденція зберігалася і після смерти Хмельницького, за гетьманування Івана Виговського. Найважливішим у випадку Виговського було те, що титул належав вже не особисто Хмельницькому, а гетьманському урядові. Наприклад, князь Степан Святополк Четвертинський, звертаючись до Виговського з проханням про військове втручання 1658 року, називав і його, і Хмельницького, « ясновельможними гетьманами ». Той самий титул міститься в листі до Виговського від шведського короля Карла X. І знову, як за часів Хмельницького, за гетьманування Виговського не існувало чіткого правила. У договорі між Гетьманщиною та Швецк ю, проект якого склав Юрій Немирич, він називає і себе самого, і шведських послів « ясновельможними », тоді як у Гадяцькій угоді Виговського та представника Речі Посполитої на переговорах Станіслава Беньовського названо ^шляхетними » 8 ' 1 *. Як виглядає, в часи Хмельницького та Виговського було розпочато вживання щодо гетьмана титулу « ясновельможний », але це була лише тенденція,
Й0іМу належить у зібраннях. Не так, як господарі Валахії та Молдавії, що самі засідали перше місце, а архиєрея садовили нижче за себе »( пор.: 11kraina w połowie XVII wieku.- S. 42). 83 Грушевський, Історія України-Руси, Т. 10. С. 66-67, 280-281, 334.