Наливайкова віра: козацтво та релігія в ранньомодерній Україні Nalyvaikova_vira_kozatstvo_ta_relihiia_v_rannomode | Page 224

224
Н аливаикова віра
народившись у гідній родині». У нарисі про Григорія Лободу
(якого в книжці помилково названо Яном), Старовольський
повертається до теми шляхетства. Він посилає ться на Сенеку для
підтвердження своїх думок про те, що знатне походження не
робить людину шляхетною, і зазначає, що ознакою шляхетства
є дух. У біографії Петра Конашевича-Сагайдачного Старо­
вольський зазначає, що хоча той не походив зі шляхетського роду,
але мав «непосполитий» і «шляхетний» розум.
У нарисах Старовольського про козацьких ватажків увагу
привертає не так безапеляційне зарахування їх до людей низь­
кого, нешляхетського походження (Остафій Дашкович походив,
найімовірніше, з давньої боярської родини, а історіографічна дис­
кусія про походження Конашевича триває й досі), як готовність
вмістити саме таких осіб - православних русинів-нешляхти-
чів - до «пантеону» польських героїв, до якого в книжці не уві­
йшли навіть усі польські королі. Ставлення Старовольського до
козацтва в його виданнях 1628-1631 років, певною мірою, відо­
бражало атмосферу захоплення козацтвом, притаманну поль­
ському суспільству в перші роки після Хотинської битви 1621
року, де козаки Сагайдачного допомогли врятувати Річ Поспо­
литу від імовірної поразки в конфлікті з турками-османами61’.
Уже згадувані «Вірші» Касіяна Саковича добре ілюструють
не тільки спроби православного духівництва «обрусити» козач­
чину, але також свідчать про впливи сарматської ідеології та сар­
матських цінностей на формування образу козацтва в руському
суспільстві першої половини XVII століття. Однією з характер­
них рис «Віршів- f їхня співзвучність з ідеями християнського
«передмур’я» та досить виразна ідентифікація з загально-христи­
янськими цінностями й орієнтирами, коли йдеться про війну з
«невірними»6'. ІДоби підкреслити заслуги Сагайдачного перед
G(i Слід зазначити, що позиція С таровольського щодо козаччини була
набагато прихильніша, ніж позиція королівської влади. В інструкції коро­
лівському посланцеві до козаків після Ц ецорської поразки 1620 року їх
було названо лиш е «рицерськими пахолками». (М ицик, «Д ва листи геть­
мана Н ероди (Бородавки)». - С. 441 (135- 42).
r>' У цьому випадку, я к і в багатьох інших, «Вірші» перекликаю ться з
ідеями, висловленими в протестації Йова Борецького з 28 квітня 1621 року,
яка відзначалася, що «Русь на плечах своїх носить турків і татарів», і