Стан, релігія та нація 213
жати до руської нації. І уніятська, і правоставна шляхта не сприймала нешляхетське духівництво( кожна сторона представників протилежного табору), і відмовляла йому в праві представляти руську націю. Вони займали таку саму позицію щодо небезпечних та бунтівних козаків за допомогою мовчанки або дуже обережної критики.
Від козаків до русинів
Завдання обґрунтувати й легітимізувати нову роль козацтва в українському суспільстві та українському релігійному житті лягло на плечі тих інтелектуальних сил, які найбільше виграли від козацької допомоги та підтримки. Цими силами були незаконна в очах держави нова православна і < рархія, висвячена під захистом козацьких шабель восени 1620 року, та київське духівництво, тісно пов’ язане з Запоріжжям. Погляди православної еліти на соціяльне значення та нову роль козацтва було найповніше висловлено в низці політичних, історичних і поетичних творів, які постали в Києві в 1620-х роках.
Активне залучення козаччини до суспільно-політичного життя українських земель в першій чверті XVII століття однозначно свідчило про те, що в справі захисту правос тав’ я та репрезентації інтересів « народу руського » на зміну князівській верстві все виразніше висувалася козацька. З вимиранням, або покатоличенням і полонізацією князівських родів, чий реальний чи уявний зв’ язок із князями Рюрикового дому добре « задокоментувала » тогочасна історична традиція, « благодать » великокняжого Києва, цілком природньо, мала спочити на плечах когось іншого, хто був би принаймні потенційно здатен продовжити князівську традицію підтримки та захисту православної церкви від чимраз дужчого тиску контрреформаційного католицизму та королівської влади.
Від публікації знаменитого « Треносу » Мелетія Смотрицького( 1610) до висвяти під захистом козацької шаблі нової православної ієрархії минуло лише 10 років, але відтоді соціяльна оріе. нтація та тон писань православної еліти змінилися до невпізнання. Якщо колись Смотрицький від імені церкви проливав сльози за домом Острозьких і княжими родами Слуцьких, Заславських, Збаразьких « й інших без ліку, що їх поодинці ви-