Наливайкова віра: козацтво та релігія в ранньомодерній Україні Nalyvaikova_vira_kozatstvo_ta_relihiia_v_rannomode | Page 202

202
Н аливаикова віра
З католицького боку, хоча уніяти, на загал, не боролися за залу­
чення козацтва до свого табору, Рим, шукаючи союзників у своїй
антиосманській боротьбі, а також деякі польські публіцисти -
автори «турцік» (антиосманських памфлетів), надалі вважали
козаків радше частиною християнського світу, ніж представни­
ками ворожої конфесії. З православного боку, інтеграція козацтва
до православного світу зустріла спротив решток князівських
родів та української шляхти, які заперечували право «запо­
розьких розбійників» репрезентувати інтереси православної
церкви та цілого «народу руського» перед королем.
Козаки не були першою нешляхетською групою, яка взяла
на себе функцію захисту прав «народу руського» та його релігії.
Першою такою групою стало об’єднане в братства українське
міщанство. Однак зусилля братств у цій ділянці відкинула, або
й засудила перед-берестейська ієрархія. Православна ієрархія
«Теофанового свячення» була в принципово інакшому стано­
вищі порівняно зі своїми попередниками з кінця XVI століття.
Вона не могла сподіватися на підтримку короля, князів, або на
серйозну допомогу з-поза меж Речі Посполитої, і не тільки прий­
няла, але й усіляко вітала нову роль «худородної» козаччини як
представника та захисника Русі та її релігійних свобод.
Шляхетська концепція Русі, або «народу руського», як і ш ля­
хетська концепція польської та більшосте інших ранньо-модер-
них європейських націй, мала виразний становий характер16.
Вона ґрунтувалася на відродженій острозькими та київськими
інтелектуалами традиції великокняжого Кигва та на руській
інтерпретації Люблінської унії 1569 року, згідно з якою король
Гарантував князям і шляхті - «обивателям» руських земель -
недоторканість руської релігії. Отже, права історичні, які походи­
ли від давнього Києва, та політико-правові, які походили від Люб­
лінської унії та Гарантували недоторканість релігії, поширюва­
лися, за цією концепцій ю, тільки на князівсько-шляхетську Русь.
Інші суспільні стани не були частиною «народу руського», або, в
цьому контексті, частиною Русі з правового погляду. Така по зи-
ція мала певну логіку, адже в шляхетській державі, якою була
П ро розвиток національних ідентичностей в ранньо-модерній східній
Европі див.. JanubZ Tazbir, «Polish National Consciousness in the Sixteenth to
the Eighteenth Century», H V S 10, 4° 3- 4 (December 1986). - P. 316 335.