178 Н аливаикова віра
боротьбу на Київщині створювало погану славу для правос тавних у шляхетському середовищі й не сприяло їхнім успіхам на сеймах8 *. З другого боку, вдавшись до терору та насильства, козацтво змогло досягти того, чого навряд чи досягла б сеймова боротьба шляхти: однозначного закріплення Києва за православними та відкинення уніятських претензій на київські монастирі. Цікаво, що саме хвиля релігійного насильства козаків у Києві та вбивство Ходики і Юзефовича передували королівському привілею в лютому 1625 року про затвердження православного кандидата Захарії Копистенського архимандритом Кисво-Печерського монастиря89.
Події козацько-польського збройного конфлікту восени 1625 року, що увійшли в історію під назвою Куруківщини, стали першою козацькою конфронтацією з владою, у якій головну ро іь з боку Речі Посполитої відіграли не війська українських магнатів, а кварцяне військо на чолі з коронним гетьманом. Куруківщина також продемонструвала, що релігійний фактор міцно затвердився в ідеологічному арсеналі козаччини, хоч і запишався периферійним, порявняно з вимогами соціяльного та юридичного характеру. Свідчення цього знаходимо в деклараціях та контрдеклараціях, які виходили з польського та козацького таборів під час переговорів між двома сторонами в жовтні-листопаді 1625 року.
З польського боку, на початковому етапі переговорів спостерігаємо спробу припинити, серед інших « свавільств », козацьке
88 Навіть православне духівництво нарікало на некерованість козаків. « Лотрами- > називав їх у листах до Криштофа Радзивіла Андрій Мужиловський, а митрополит Борецький у листі до того самого адресата нарікав на козацьку сваволю та морські походи, які загострювали політичну ситуацію. Див. лист Мужиловського з липня 1623 року( М ицик, « Із листування ».- С. 338) та лист Борецького з 24 серпня 1624 року( Археографине кий с^орник Оокументов относяшихся к истории Севвро-Западной Руси, Т. 7, № ^5.- С. 81; Chodynicki, Koscioł Prawosławny. S. 445). За наріканнями Мужиловського та Борецького на козаків у лигтах до Радзивіла можна, звісно, вбачати запобігання перед могутнім протектором дисидентів у Речі Посполитій, але вони також відбивали орієнтацію православної ієрархи на більш гтаточну частину козаччини та незадоволення діями голоти. 89 Текст королівського привілея опублікував Голубев, Киевский митрополит Петр Могила, T. 1, прил., № 42. С. 277 279.