120 Н аливаикова віра
ської адміністрації протосинкела Никифора звинуватили в шпигунстві на користь Османської імперії й кинули до в’ язниці, де він згодом помер. Лише на Сеймі в березні 1603 року православні вибороли важливу поступку. В обмін на обіцянку православних делегатів підтримати пропозицію короля про податок на фінансування війни в Лівонії, Сигізмунд III дозволив обрати архимандрита Ки, во-Псчерського монастиря з-посеред православних. Ба більше він пообіцяв боротися за скасування папського листа, згідно з яким монастир мав перейти у власність уніятського митрополита. Для православного табору це була важлива перемога; по суті, королівська адміністрація визнала реальне становище: « неуніяти »-православні з власного ієрархією та монастирями й надалі існували поза сферою впливу уніятської церкви42.
Подальшого прогресу у справі легалізації православної церкви було досягнуто завдяки участі української шляхти в конфедерації( рокоші) Міколая Зебжидовського, коли православні сформували спільний із протестантами фронт проти короля. Ціною незначних поступок королівська адміністрація спромоглася розбити союз православної волинської шляхти з протестантами. Король відкинув вимоги православних скасувати унію та легалізувати православну ієрархію, але сейми 1607 та 1609 років підтвердили право православних правити службу Божу та дарувати мастності православним церквам і монастирям. Отже, існування двох церков візантійського обряду в Речі Посполитій було визнано де-юре. Щоправда, їхній статус не був однаковий. Уніятську церкву підтримував уряд, а її ієрархію визнавав і поповнював король, який мав право висувати кандидатури нових єпископів. З другого боку, православна церква була на межі втрати власної іс рархії втрати, яка загрожували покласти край її існуванню14.
Єпископ львівський Гедеон Балабан помер 1607 року, а єпископ перемишльський Михаїл Копистенський 1609-го. Ще до смерти Балабана король номінував на заміщення його посади
42 Про релігійну боротьбу на сеймах Речі Посполитої кінця XVI- початку X V II століття див.: Chodynicki, Koscioł Prawosławny.- S. 356— З^О; Грушевський, Історія України-Руси. Т. 6.- С 565-583; П. Н. Жукович. Сеймовая борьба православного западно-русского дворянства с церковной унш й( бо 1608 г) 43 Див.: Chodynicki, Koscioł Prawosławny.- S. 377-396. Аналіз правового статусу право '- іавної церкви в ті часи пода < Беднов, Правоспавная церковь в Польиіе и Читве.