Акценты
ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА
В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ
Після революції 1917 року настала епоха,
коли від людини не вимагали ані особливого
таланту, ані природних здібностей, від неї ви-
магали чіткості ідеологічної функції – чи ти за
більшовиків, чи ти проти. Людина, яка вчора
була машиністом, сьогодні – директор науково-
дослідницького інституту, завтра вона керує
армією. На початку 20-х років минулого сто-
ліття у мистецтві настала епоха проліткульту
– зелена дорога була дана пролетаріату, мало-
грамотним вихідцям із селянства і тій частині
інтелігенції, твори якої повинні були відповіда-
ти законам соціалістичного реалізму. То була
страшна доба. Страшним був занепад люд-
ської душі.
Їх було на той період п’ятеро поетів,
об’єднаних традиційно під ім’ям «неокласи-
ків» - Микола Зеров, Павло Филипович, Юрій
Клен, Михайло Драй-Хмара, Максим Риль-
ський - «п’ятірне гроно нескорених співців».
Вони вважали, що, не знаючи античної куль-
тури, не можна бути справжнім поетом. Для
чиновників радянської влади такі думки були
ворожими, начебто, висловлюючись рядками
вірша П. Филиповича – «переклади з Гомера і
Катула відродять капіталістичний світ». Есте-
тичною платформою, яка їх об’єднувала, була
любов до слова, до строгої форми, до великої
спадщини світової літератури. Вони були про-
ти футуризму, проти інших формалістичних
течій, закликали шанувати літературну спад-
щину, шанувати класиків: від Ередіа і Лекон-
та де Ліля до Пушкіна, Міцкевича, Шевченка,
Франка. Це було, безперечно, здорове зерно
їх поетичної ідеології.
Про Миколу Зерова згадує історик Ната-
лія Полонська-Василенко: «З усієї тодішньої
«молодої генерації» науковців М. Зеров виді-
лявся спеціальним, лише йому властивим да-
ром випромінювати бадьорість і радість, які
були такі цінні, рідкісні в ті «прокляті часи».
Блискучий літературознавець, критик, педа-
гог, науковець, поет і перекладач М. Зеров на
багато років був викреслений із української
літератури. Зостався він з ярликом «неокла-
сика», начебто проголошував культ «чистого
мистецтва». Між поетами-неокласиками та
іншими діячами культури не було класового
конфлікту. Конфлікт назрівав між культурною
людиною та її темним оточенням. Не можна
утриматися від спокуси навести фрагмент ві-
рша «Лукроза»:
Так в давній Ольвії захожі різьбярі
Серед буденних справ і шкурної громади
В душі плекали сон далекої Еллади
І для окружних орд, для скитів-дикунів
Різьбили з мармуру невиданих богів.
Перехід до нової доби випав для поета
доволі трагічно: голод 1919 і 1921 років, тиф.
Для М. Зерова ці часи були фатальні. Він не
просто перебув їх. Усе це він пережив, пере-
страждав. Він багато міркував про загибель
старої цивілізації, а відтак про свою місію, -
про це свідчить його сонет «Александрія»:
Згасає день, і море вечоріє,
Пасатий вітер нам вітрило рве,
І чорний корабель спішить – пливе
До портових огнів Александрії.
Он в сутіні велике місто мріє,
Двигтить і дихає, немов живе;
О серце світу, муз житло нове,
Наш Геліконе, наша Пієріє!
Сарматський степ, і мармури Атен,
І Сапфо чорна скеля на Левкаді;
Але ніщо не хвилювало так,
Як Фарос твій, твій білий Гептастадій
І тінню чорною піднесений маяк.
Поетові сняться гавань давньої Александрії,
яка утворювалася берегом материка, островом
Фаросом і великим молом, так званим Гептас-
тадієм. На острові Фаросі стояв знаменитий
Фароський маяк, згадується гора Гелікон (у
стародавній Греції пристанище муз). Як мож-
на було поетові не згадати Пієрію – область
у давній Греції, легендарну батьківщину муз
та Орфея. Та не можна було уві сні оминути
Левкаду – острів в Іонійському морі, згідно з
легендою, з його скелі кинулась у море дав-
ньогрецька поетеса Сапфо. Поезії М. Зерова
ніби конденсують історичний досвід культури.
До кожного його сонета можна скласти ар-
куш коментарів. Строга форма сонета захищає
його серце. Найбільше сонетів Зеров створив
саме в свої найтяжчі роки 1921-1922 роки. Тут
постійно перегук епох, поет ненастанно зази-
рає в минувшину в сонеті «Тесей»:
Перед велінням Бога безпорадний,
Закоханий у панцир свій і спис,
Егеїв син на жертву їм приніс
Свою любов і серце Аріадни.
Його повів геройства дух принадний,
Берло і меч, і легкий біг коліс,
І під вітрилом чорним він повіз
Свою любов і серце Аріадни.
Та до кінця повитих горем днів
Не міг забути він прозорих снів,
Егейських хвиль і золотого Криту.
І перед смертю, мов німий докір,
Все увижав седмицю білих зір
Та золотканний пояс Афродити.
Микола Зеров казав: «Високі літературні
вимоги до наших літераторів я вважаю по-
трібними перш за все в інтересах пролетар-
ської літератури». Зеров показував молоді до-
рогу, ненастанно закликаючи до ретельного
навчання. В програмному сонеті «Pro domo»
(в обороні, на власний захист – лат.), позна-
чений 23 квітня 1921 року він писав:
Класична пластика і контур строгий,
І логіки залізна течія –
Оце твоя, поезіє, дорога…
Парнаських зір незахідне сузір’я
Зведуть тебе на справжні верхогір’я.
Цього часу стосується прецікаве явище,
що торкається історії книги М. Зерова «Соне-
ти і елегії». Внаслідок розвалу поліграфії окре-
мі поети практикували «видання» своїх нових
книжок в одному примірнику, переписуючи їх
від руки. До цієї збірки М. Зеров зробив сам
скромну обкладинку з грецьким малюнком і
орнаментом.
Поезія Зерова не перестає бути лірич-
ною, глибоко особистою. Цикл сонетів «Мо-
тиви Одіссеї» складається з творів, писаних
з Гомерової «Одіссеї», що належала до числа
найулюбленіших книг поета. Сам він гово-
рив, що «четверта пісня «Одіссеї» причарувала
мене здавна, ще в гімназії; образ Гелени в ній
справді знаменитий: дозріла краса, повага, ма-
тірна добрість – і втаємничення в єгипетську
науку». Наведемо уривок з переспіву з 4-ої
частини Одіссеї «Телемах у Спарті»:
На землю впала ніч, потемніли дороги.
У цоканні підков мчить Одіссеїв син.
Півсвіту вже за ним… сіріє мла долин,
Мигтять огні – і сплять Тайгетові відноги.
Палати…Сонце там чи місяць білорогий?
Блищать слонівка, мідь, і золото, й бурштин.
Білявий Менелай, щасливий сім’янин,
Провадить юнаків на ковані пороги.
Цариця жде гостей, і відблиски зі стель
Виборну золотять в руках її кудель;
Повага їй в очах… Вітай, благословенна!
Дивує Телемах: «Злочинниця грізна,
Що з нею в світ прийшли облуда і війна. –
Ти мудра, ти ясна і лагідна, Гелено?
В сталій поетичній формі передано життя
легендарних грецьких героїв: Телемаха, сина
Одіссея, який розшукував батька, подорожу-
ючи аж до Спарти; Менелая, чоловіка Гелени,
«Эллины Украины», 6 -я стр., август 2019 г.
який визволив її з Трої і в щасті жив, ца-
рюючи у Спарті; не було Тайгетових (віщун)
віщих снів, бо спали його відноги (дороги);
прекрасна Гелена з чудовою пряжею в руках.
Зеров володів даром переконливо і логічно
викладати свої думки, надавати їм красивих
форм. Дуже часто лекції Зерова завершува-
лись рясними оплесками. Йому друзі робили
застереження: «Оплески пробачають тільки ар-
тистам, а ти не артист – тобі їх не пробачать».
Згодом Зеров з гіркотою зізнався, що друзі
мали рацію. Ще 29 червня 1921 року ним був
створений сонет «Чистий четвер»:
Свічки і теплий чад. З високих хор
Лунає спів туги і безнадії,
Навколо нас – кати і кустодії,
Синедріон, і кесар, і претор.
Це долі нашої смутний узор,
Це нам пересторогу півень піє,
Для нас на дворищі багаття тліє
І слуг гуде архієрейський хор.
Закінчення стор. 7