Книжный мир
«Грецька операція»
НКВС 1937–1938 р.: до і після
Савва Ялі — голова грецької секції
центральної комісії у справах нацменшин
при ВУЦВК.
Цього серпня у харківському видавництві
«Майдан» вийшло друком двотомне російсько-
мовне літературно-документальне видання «Среди
непонятых стремлений и неоцененных утрат...».
Цим виданням було завершено десятирічний
проект дослідження національно-культурних про-
цесів у грецькому середовищі України 1920—1930-х
рр., які відбувались в ході так званої коренізації —
однієї з політичних кампаній в національному пи-
танні в перші роки радянської влади.
Нова національна політика (коренізація) була
покликана закріпити радянську владу на національ-
них околиях шляхом залучення місцевого населен-
ня до радянського будівництва. Термін «кореніза-
ція» означав «вирощування» місцевих кадрів, опору
на корінне населення республік. Слабка радянська
влада на початку 1920-х рр. не могла обходитись без
підтримки місцевої інтелігенції і була змушена залу-
чити її на свій бік, надати їй можливості самореалі-
зації. Республіки отримали порівняно широкі права
щодо внутрішніх справ, зокрема економічних. Най-
більш суттєві з них стосувалися царини культури.
Кожна республіка не тільки мала можливість, але й
була зобов’язана мати свою офіційну мову. Кожен,
навіть не дуже численний, народ СРСР отримав
право офіційного застосування своєї мови і пер-
спективи створення власної писемності, якщо її не
існувало.
Німецький політолог і дослідник національної
політики СРСР Герхард Зимон вважав, що корені-
зация (згідно з макрозавданням ЦК РКП(б)) була
покликана запобігти розвитку націоналістичних
сил, звільнених від національного поневолення в
Російській імперії. Мовні, культурні, кадрові по-
ступки повинні були зупинити розповсюдження
автономістських і сепаратистських настроїв. Віді-
гравало суттєву роль не тільки бажання сприяти
розвитку національних культур, але й намагання за-
вадити об’єднанню народів Кавказу, Середньої Азії,
інших регіонів навколо однієї спорідненої мови.
Цьому послуговувало також адміністративне дро-
блення, перш за все, Середньої Азії.
З-поміж усіх республік СРСР Україна була най-
більш багатонаціональною і стала масштабним
плацдармом радянської влади у справі втілення по-
літики коренізації (прикладами якої були україніза-
ція, татаризація, полонізація, еллінізація, тощо).
…Національно-культурне будівництво в УРСР
найпотужніше позначилось на розвитку спільноти
маріупольських греків, які компактно мешкали в
південних районах Донбасу з кінця XVIII століття.
На початок радянської доби вони не мали ані наці-
ональної школи, ані писемних навичок рідною мо-
вою, бо втратили їх протягом століть національно-
культурного поневолення в Османській і Російській
імперіях. З 1926 до 1932 р. зусиллями сотень патрі-
отів у Північному Надазов’ї (південь Донеччини,
Маріуполь і навколишні поселення) було створено
національну систему освіти — грецькі загально-
освітні школи, школи ліквідації неписемності для
дорослих, Маріупольський грецький педагогічний
технікум. В останньому викладали рідну мову ви-
кладачі з Криму, Кавказу, Греції (серед них — вихо-
ванці Комінтерну, провідні діячі Компартій Греції та
Кіпру)... Наприкінці 1920-х рр. обговорювалося пи-
тання створення грецького факультету при одному
з педагогічних вишів
республіки. Випускни-
ки технікуму ставали
до лав культурно-освіт-
ніх і радянських пра-
цівників, формуючи
національну — грецьку
і українську — інтелі-
генцію.
У 1930 р. — на гребні
розвитку національної
преси УРСР — у Марі-
уполі почала виходити
грецькомовна окружна
(згодом районна і об-
ласна) газета «Колехти-
вістис» і було створено
грецьке видавництво
(одне з трьох у СРСР),
у 1931 р. — єдиний у
Радянському Союзі ди-
тячий журнал «Юний
борець», пізніше пере-
йменований в «Піонер».
Розвиток національної школи та видавничої
справи спричинив справжній ренесанс румейської
(грецької) літератури, яка неначе спляча красу-
ня прокинулась після століть забуття і безнадії. За
короткий відпущений історичною долею термін
Маріупольським літературним об’єднанням було
видано п’ять літературних альманахів, де публіку-
валися кращі твори грецьких літераторів України і
всього СРСР, а також низку авторських і колектив-
них поетичних збірок, численних перекладів. Ім’я
натхненника і керманича грецького літературного
процесу — члена Спілки письменників Георгія Кос-
топрава — відомо в Україні завдяки перекладам І.
Драча, М. Сингаївського, В. Сосюри, М. Бажана та
інш. У роки української незалежності було видано
збірку творів ще одного значного поета — Василя
Галла (майже через вісімдесят років від підготовки
до друку...). Але більшість митців (Амфіктіон Ди-
мітріу, Анастас Мацука, Харлампій Акритас, Олек-
сій Чубаров, Марія Данно, інш.) та їхня самобутня
творчість залишалися історичною terra incognita.
У 1932 р. у Маріуполі було створено Грецький
державний робітничо-колгоспний театр, діяльність
якого досі було описано фрагментарно. Пошуки гру-
пи дослідників дозволили відтворити історію цього
самобутнього закладу національної культури. Його
робота в тісних рамках соціалістичного реалізму і за
умов ідеологічного тиску все ж таки сприяла розви-
тку народного мистецтва і зародкам національної
драматургії. Крізь обпалені репресіями і війнами
роки маріупольські греки пронесли любов до «Пла-
тона Кречета» та «Романа середнього», які увійшли
в їх свідомість рідною, румейською мовою в образах
Георгія Деґларі, Юрія Дранґа, Данила Теленчі, Сави
Янгічера, Поліни Мамуйдар, Георгія Севда, Олексан-
дра Балджі та інших режисерів, акторів, музикантів...
Під час сталінського терору, в ході так званої
«грецької операції» НКВС СРСР 1937—1938 рр. всі
досягнення та надбання української еллінізації, як і
всіх інших національно-культурних перетворень в
республіці, було знищено. Було ліквідовано техні-
кум і театр, газету і журнал, видавництво і типогра-
фію, всі шрифти якої єжовські посіпаки викинули
в неспокійне січневе Азовське море... У місті Марі-
уполь і по грецьких селах згідно з таємною поста-
новою Оргбюро ЦК ВКП(б) від 24.01.1938 «О реор-
ганизации национальных школ» почалося закриття
грецьких шкіл. Їх поспіхом переводили на росій-
ську мову викладання. В Україні до червня 1938 р.
було закрито 888 німецьких, чеських, болгарських,
грецьких та інш. шкіл.
Розпочата 15 грудня 1937 р. «грецька операція»
НКВС швидко набирала обертів. Більшість про-
відників і активних учасників грецьких національ-
них перетворень в Києві, Харкові, Одесі, Полтаві,
Ніжині, великих містах і маленьких селах опиня-
лися за ґратами радянської антилюдської системи
безправ’я і суцільного зла. Свою страшну ціну за
недовгий розвиток національної культури і націо-
нальної свідомості заплатили і греки Маріупольщи-
ни та Донеччини. Кількість жертв порахувати немає
можливості... Це взагалі характеризує всі сталінські наці-
«Эллины Украины», 5 -я стр., август 2019 г.
ональні розправи. До п’яти тисяч
безневинних селян і містян, інтелектуалів і непись-
менних, старих і молодих, громадян СРСР і зару-
біжжя — їх усіх було оголошено ворогами народу.
В одному тільки грецькому селі Стила, що сьогодні
опинилося на окупованій українській землі, на вес-
ну 1938 р. не залишилося жодного чоловіка старшо-
го за вісімнадцять і молодшого за шістдесят років...
Грецька мова і культура опинилися під заборо-
ною, з бібліотек і музеїв вилучалися будь-які папе-
рові згадки про мови і культурне надбання радян-
ських греків. Їхніх носіїв та національно-свідомих
громадян протягом багатьох десятиліть продо-
вжували цілеспрямовано «приборкували». На довгі
десятиліття народ занімів... Суцільна русифікація і
етнотрансформація призвели до трагічних гумані-
тарних наслідків, коли люди свідомо русифікува-
ли прізвища, відхрещувалися від національності,
ставали соціальними пристосуванцями без світо-
глядних засад, виховували дітей в дусі псевдоінтер-
націоналізму, що не має нічого спільного з високою
повагою до буття і культурного надбання свого та
інших народів.
У незалежній Україні, яка на всіх етапах актив-
но сприяла культурному розвитку національних
меншин при незмінній допомозі Греції, Федерація
грецьких товариств України зробила чимало задля
відродження українського еллінізму. На жаль, ймо-
вірно, через незворотність наслідків грецької наці-
ональної катастрофи 1937-1938 рр. ці зусилля (на
думку автора статті – ред.) не призвели до тоталь-
ного національно-культурного ренесансу.
Один з таких наслідків ми спостерігаємо й сьо-
годні на Донбасі, де лінія фронту в розв’язаній ро-
сійським агресором війні проходить і через грецькі
села. Те, яку життєву філософію, національні і гро-
мадянські цінності сповідуватимуть греки Донба-
су, багато в чому впливатиме на деокупацію цього
українського регіону. Відстоювання, ствердження
національних основ потребує щоденних зусиль.
Щоб вижити в складних умовах і під тиском най-
драматичніших викликів народу потрібні не тільки
політичні і технічні засоби, потрібен храм націо-
нального Духу, кожне каміння якого — Душа люди-
ни, що розділяє долю свого народу.
Видання, що назване рядком раннього вірша
Георгія Костоправа, створено на базі унікальних до-
кументів як пам’ятник українській еллінізації та її
лицарям, про яких доводилося збирати інформацію
в багатьох державних, галузевих та приватних архі-
вах, бібліотеках і музеях України, Росії, Греції. Зібра-
ні разом, вони, нарешті, перетворять декілька terra
incognita грецької історії України на екуменічний
простір історичної правди. Правди, без якої поступ
вперед знову може стати оманою...
Автори видання — Олена Узбек (Харків) і Ма-
рія Пірго (Слов’янськ). Дослідницький проект було
підтримано Фондом «Анастасіос Г. Левендіс» (Кіпр),
двотомник видано за фінансової підтримки дер-
жавного діяча Греції пана Димітріоса Баколаса.
Микола ЧЕБОТАЄВ,
м. Харків
Газета «День»: №152-153, (2019)