МИХАЙЛО ГРУШЕВСЬКИЙ: ПОЛІТИЧНА ПУБЛІЦИСТИКА 1917 РОКУ 283
який розробляв ідейно-теоретичні підвалини руху. Згадуваний М. Єреміїв писав, що серед діячів Центральної Ради“ не бракувало ні людей освічених, ні знавців історії, але ні один з них не дорівнювався М. Грушевському в умінні доточити свій історичний світогляд до біжучої хвилі...” 8.
Уже початковий момент творення Центральної Ради показав, що українські сили є досить диференційованими. Поряд з ліберальнодемократичною інтелігенцією Товариства українських поступовців активно подавали голос радикальні елементи соціял-демократичного та есерівського напрямків. Необхідно було їх об’ єднати і сцементувати в єдиний національно-визвольний рух. Це було складне завдання. З одного боку, треба було переконати ліберально-демократичну інтелігенцію не обмежуватись програмою культурно-національних вимог, ставлячи їх гостро, демонструючи, за висловом М. Грушевського,“ загальнонародний імперативний характер українських домагань” 9. З іншого боку, треба було зробити так, щоб соціял-демократи та соціялісти-революціонери, які тяжіли до соціяльних гасел та співпраці з аналогічними собі російськими партіями, не розкололи український рух, не відірвали від нього соціяльною демагогією частину низового елементу.
Вдалося цього досягнути завдяки політичному і публіцистичному хисту М. Грушевського. Віддаючи належне йому, Д. Дорошенко писав, що“ Грушевський вірно схопив ситуацію і ясно поставив перед українством завдання, які розгорталися перед ним з вибухом революції’” 10. М. Грушевський насамперед висловився за надання українському рухові широкого політичного поступу під гаслами національно-територіяльної автономії України у федеративній Російській республіці. Під впливом постаті М. Грушевського ці гасла стали ідейним осереддям українського руху, їх взяли на озброєння фактично всі тодішні українські партії, і саме вони забезпечили українському руху єдність і монолітність. До сьогоднішнього дня в історичній літературі можна зустріти докори і закиди М. Грушевському за“ автономізм” і недооцінку самостійницьких гасел, які начеб-то могли дати суттєвіші результати. Можна твердити, що курс, обраний М. Грушевським, був найвиваженішим і найреалістичнішим для того часу.
Варто з’ ясувати, що М. Грушевський розумів під поняттями“ автономія” і“ федералізм”. У його публіцистиці 1917 р. цим поняттям відведено чи не найголовніше місце. У брошурі“ Якої ми хочемо автономії та федерації” М. Грушевський висловлюється за національно-
8 Михайло Єреміїв, вказ. праця, стор. ЮЗ. 9 Цит. за: Владислав Верстюк. Українська Центральна Рада. Київ, 1997, crop. 112. 10 Дмитро Дорошенко, Історія України 1917-1923 pp. Т. 1. Доба Центральної
Ради. Нью-Йорк, 1954, стор. 44.