на Дніпрі, піти з України й не втручатися більше в українські та польські справи2. Пізніше, оцінюючи цю угоду, історики завжди дивуватимуться, чому великий візир дозволив цареві прослизнути йому крізь пальці. А проте з погляду Порти поступки, яких Мехмет Балтаджі домігся від росіян, були великим успіхом, бо вони, здавалося, давали туркам далекосяжний трофей— контроль над чорноморським узбережжям.
Однак, незважаючи на російські поступки, Порті було ясно, що її тогочасна перевага в Причорномор’ ї лише тимчасова і, щоб перетворити ці здобутки на постійні, царевих обіцянок замало. Розглядаючи засоби, які дали б змогу твердо запанувати на тих теренах, турки воскресили проект створення васальної козацької держави в Україні. Спроби здійснити цей проект Порта робила вже не раз: за гетьманування Богдана Хмельницького( 1648— 1657), його сина Юрія( 1659— 1663) та Петра Дорошенка( 1665— 1676) 3. Але через українську внутрішню політику та втручання Росії ці спроби зазнавали невдачі. Тепер, 1711 р., настав, здавалося, слушний момент, аби ще раз спробувати створити васальну козацьку державу. Саме з цієї причини турки зненацька виявили великий інтерес до українського питання й до Орлика та його сподвижників.
Проте існувала одна проблема, яку треба було розв’ язати, перш ніж між українцями та Портою могло дійти до порозуміння. Це була проблема Карла XII. Шведського короля не радував інтерес турків до українських емігрантів: він боявся, що це може втягти Порту в затяжні переговори з царем і відвернути від продовження війни проти Росії. Якби так сталося, Карл утратив би єдину можливість завдати удару по Росії на ЇЇ вразливому південному фланзі. Підхід Мехмета Балтаджі був протилежний: він прагнув гарантувати безпеку північних кордонів Османської імперії шляхом переговорів, заснованих на Прутському договорі. Сутичка між великим візирем і шведським королем стала неминучою.
У цьому конфлікті Орлик опинився поміж двома вогнями. Порта й татарський хан запрошували його( власне, наполягали) прибути до Константинополя на переговори4. Проте Карл XII, який уважав гетьмана своїм васалом, заборонив йому їхати. Король заявив: « Порта навряд чи хоче й може звільнити вашу батьківщину від московського ярма; очевидно, вона навряд чи може змусити москалів виконати статті, за якими вона [ Україна ] має повернутися до свого давнього стану » 5.
Тим часом як сам Орлик стояв на боці Карла XII, старшина та запорожці наполягали, щоб гетьман і козацькі делегації поїхали до Константинополя. Поступаючись тискові своїх
83